Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Риторика
Школа і літературне життя
Суспільно-культурні виміри епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Риторичні студії визначають у моделі єзуїтської «Ratio Studiorum» певний рівень навчального процесу - вищий щабель гуманітарних студій, пов’язаний із засвоєнням ідей «Риторики» Аристотеля, ораторського мистецтва Ціцерона, Сенеки та Квінтиліяна, «De bello Gallico» («Про ґальську війну») Юлія Цезаря й спадщини Тацита. Базовим підручником риторики в єзуїтських колеґіях з 1599 р. виступає «De arte retorica libri III» («Про мистецтво риторики три книги») Кипріяна Соареса. Уперше книгу було видано в 1562 р. і перевидано до кінця XIX ст. понад двісті разів. Вона завжди була охоче цитована київськими професорами.
Риторика ввійшла до програми українських шкіл у контексті гуманістичної моделі освіти як одна з «семи вільних наук» поряд з арифметикою, геометрією, музикою, астрономією, граматикою та діалектикою. Вона виступала в єдиному комплексі з поетикою. Наскільки можна судити, скажімо, з поеми Симона Пекаліда «Про Острозьку війну» (1600), ці традиційні предмети європейського шкільництва були присутні вже в навчальному процесі Острозької Академії88.
Шкільна педагогіка Києво-Могилянської колеґії впроваджує риторичний курс у нову перспективу. Самі курси риторики, читані в Києво-Могилянській колеґії, наскільки можна судити з їхніх збережених конспектів, мають звичайний для лекційних курсів компілятивний характер і формують риторичну культуру вихованців на досвіді класичного латинського красномовства. Та практика живого слова зосереджувалася головно не в навчальних авдиторіях, а довкола церковного амвону. Саме в церкві ректори й настоятелі Богоявленського Братського монастиря, викладачі риторики та інші освічені ієреї демонстрували взірці творення ораторського дискурсу. Риторична творчість здійснювалася на основі синтезу класичної та патриотичної традицій у вимірах ранньомодерної праґматики проповідницького тексту.
Збереглося 127 конспектів лекцій з риторики, записаних у Києво-Могилянській колеґії, що ґрунтуються на риториці Аристотеля.
Рукописний курс лекцій з риторики Йосифа Кононовича-Горбацького «Оратор могилянський» («Orator Mohileanus»89, 1635-1636) є найдавнішим збереженим конспектом. За наступні 50 років курсів лекцій не збереглося. Сам Йосиф Кононович-Горбацький здобув освіту в За- мойській академії. Він приїхав на запрошення Петра Могили зі Львова до Києва. У Києво-Могилянській колеґії Кононович-Горбацький викладав риторику (1635-1636), діалектику й логіку (1639-1642). Пізніше він - єпископ Вітебський, Мстиславський, Оршанський і Могилівський. Помер 1650 або 1653 р.
88 Українська поезія XVI століття: Упор. Василь Яременко. - К.: Рад. Письменник, 1987. - С. 203.
89 Філософська думка. - 1972. - № 3. - С. 86-99.
У вступі Кононович-Горбацький розв’язує питання: чи необхідне мистецтво для вдосконалення природнього обдарування автора? чи є риторика мистецтвом? у чому полягає обов’язок оратора? У першій частині «Про силу красномовства» він викладає п’ятичастинну структуру риторики, за якою вона поділяється на 5 розділів: винайдення доказів, розташування, вираження (виклад через тропи й цезури), пам’ять, вимова. У другій частині «Про ораторську мову» розповідається про природу ораторського слова, про ампліфікацію, тропи, фігури, про почуття, збуджувані ораторською мовою. Лектор торкається теорії символів, емблем, ієрогліфів. Він радить вводити їх розсудливо, не часто. Окрема увага звертається на ампліфікацію - відповідне нагромадження додаткових відомостей про предмети, місцевості, спогади тощо. Ампліфікація здається авторові необхідною для ілюстрації, арґументації окремих положень, для того, аби переконати слухачів у правдивості повідомлюваного. У третій частині Кононович-Горбацький характеризує предмет і природу ораторського виступу. Він подає вчення про три стилі (високий, середній, низький), про функціональні роди мови (дорадчий, урочистий, судовий). «Словесне вираження - це прикраса промови», - заявляє Кононович-Горбацький, і пояснює, що в ораторській мові все має бути на своєму місці: плавним, ясним, красивим, приємним, а в періодах обов’язково треба звернути увагу на ритміку.
Лектор виявляє достатнє знання античних риторик. Він посилається на Ціцерона, Квінтіліяна тощо. Високо шанує Кононович-Горбацький гуманістів Ренесансу: Станіслава Оріховського, Еразма Роттердамського. І хоча він сам цього не вказує, найбільший вплив на нього справляють недавні єзуїтські підручники з риторики. Найважливішою якістю мови він уважає дієвість, вміння відгукуватися на події дня, питання, що хвилюють слухача. Кононович-Горбацький подає практичні поради студентам для складання прощальної промови при виїзді за кордон, вітальної при поверненні на батьківщину. Цікаво, що вже він на світанку українського сарматизму скептично пише про «сарматські» промови, про звичай оформлення промов у вигляді піраміди, джерела, вінка.
Феофан Прокопович викладав риторику протягом 1706-1707 навч. року. Конспект його курсу «De arte rhetorica libri X. Pro informanda Roxolana iuventute utriusque eloquentiae studiosa Bono Religionis et Patriae» («Про риторичне мистецтво книжок 10 для навчання української молоді, що вивчає одне і друге красномовство на благо релігії і батьківщини») був виданий в українському перекладі зі скороченнями лише 1979 року. Автор акцентує на необхідності для ораторського твору бути простим і змістовним. Він заявляє: «Погано говорити означає не говорити нічого. Це ж велика дурість - хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим!»90.
Зберігаючи першочергову спрямованість на навчання проповідників, Прокопович разом із тим детально аналізує судове красномовство, а також правила листування, написання історичних творів. Він поділяє свій курс на десять розділів за жанровою ознакою:
Книжка І. Загальні вступні настанови.
Книжка II. Про підбір доказів і про ампліфікацію.
Книжка III. Про розташування матеріялу.
Книжка IV. Про мовно-стилістичне оформлення.
Книжка V. Про трактування почуттів.
Книжка VI. Про метод писання історії і про листи.
Книжка VII. Про судовий і дорадчий рід промов.
Книжка VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний рід промови.
Книжка IX. Дещо про священне красномовство.
Книжка X. Про пам’ять і виголошування.
Звертаючи увагу на стилістику ораторської мови, Феофан Прокопович викладає тут учення про три стилі: високий, середній і низький. Покопович розширив і розвинув ідею трьох родів промов у вченні про три стилі на основі естетики класицизму і принципу логічної трихотомії: зміст промови (тема, предмет, мета, результат); експресивність (почуття, емоції, психічний стан промовця); мова (мовне вираження, засоби, форми).
90 Феофан Прокопович. Філософські твори: В 3 т. / Пер. з латин. - К.: Наук. думка, 1979. - Т. 1. - С. 247.
