ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Митрополит Іпатій Потій
Будівничі берестейської унії
Полемічна проза

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Іпатій Потій народився 12 серпня 1541 р. у с. Рожанка на Холмщині. Його хресне ім’я - Адам. Батько, Лев Потій, займав важливі посади при дворі короля у Кракові, куди переїхав близько 1546 р. За чотири роки батько помер; мати вийшла заміж за смоленського каштеляна й переїхала до Смоленська. Адамом Потієм заопікувався сам король Сигізмунд II Авґуст. Початкову освіту Потій здобув у кальвіністській школі князя Радзівіла Чорного, віленського воєводи і литовського канцлера. Потім він навчався у Краківській Академії. Повернувшись після студій, Адам Потій служив у князя Радзівіла Чорного, де потрапив під вплив кальвінізму. Через деякий час Потій отримує посаду приватного королівського секретаря й працює на цій посаді до смерти Сигізмунда II Авґуста 1572 р.

1574 р. Адам Потій зрікся кальвінізму й повернувся до православ’я. Він одружився з Анною, донькою волинського князя Федора Головні-Острожецького. Спершу Потій служив земським суддею у Бересті, а в 1588 р. був призначений берестейським каштеляном, тобто другою особою після воєводи. Ця посада забезпечувала йому місце сенатора в сеймі. Потій засновує Берестейське братство за зразком Львівського (1590-1591), опікується братською школою. Як сенатор він бере участь у православному архиєрейському соборі 1590 р.

У 1592 р. помирає дружина Адама Потія, і князь Костянтин Острозький пропонує кандидатуру овдовілого берестейського каштеляна на місце єпископа. Адам Потій пристав на пропозицію, хоча спершу мав намір взяти другий шлюб.

У березні 1593 р. Потій отримує королівську грамоту про своє призначення на Володимирську єпархію. Він був пострижений у чернецтво з іменем Іпатій у м. Володимирі єпископом Луцьким Кирилом Терлецьким, і вже 31 березня висвячений на єпископа. Відразу після того включається у процес підготовки унії з Римом.

У 1595 р. разом із єпископом Кирилом Терлецьким, патріяршим екзархом в Україні, Іпатій Потій здійснив поїздку до Риму й склав від імени Руської Церкви акт послуху папі. Восени 1596 р. він брав найактивнішу участь у проведенні Берестейського собору, на якому була затверджена унія з Римом.

По смерти митрополита Михайла Рогози (1599) Іпатій Потій став місцеблюстителем митрополичої кафедри, а 1600 р. і формально очолив з’єднану з Римом Київську митрополію, бувши зведений у сан митрополита Київського і всієї Руси. 18 липня 1613 р. він помер.

«Унія» (1595)

Оригінальна назва: «Унія альбо Виклад преднійших артикулов, кузодноченню греков с костелом Римським належащих». Це перший полемічний твір єпископа Іпатія Потія. Він вийшов без імени автора. У передмові Іпатій Потій розвиває євангельську алегорію пастиря й отари. Старші пастирі звинувачуються в недбалості до отари, через що духовні вівці гинуть від єресей і йдуть на вічну загибель: «І що ж іншого залишається робити бідним вівцям, коли вони бачать таку недбалість своїх пастухів? Якого їм шукати захисту? Коли вони вийшли зі своєї вівчарні і блукали по пустелі, і хто на кого натрапив - чи то на Лютера, чи то на Кальвіна, чи на проклятого Арія, не дивлячись, чи то пристає пастир чи вовк, а інші, розумніші, хоч і звикли до своїх пастирів, але приставали до інших, якщо бачили в цьому добру справу і кращий порядок»⁹⁹.

Критично оцінюючи стан Руської Церкви, автор відзначає вплив на неї протестантів і несправедливу критику єпископів, які дбають про поєднання з Римом: «...3 іновірцями, з єретиками на нас бунтують!»¹⁰⁰. Заперечуються чутки про плани Риму перевести православних на латинський обряд. Поєднання із Західною Церквою автор розглядає як відновлення давньої згоди, яка вже існувала в минулому. Він виділяє п’ять «найголовніших артикулів», що перешкоджають цій згоді:

1) Походження Святого Духа («Filioque»).

2) Чистилище.

3) Зверхність папи римського.

4) Календарна реформа.

5) Віра в те, що папа - головний антихрист, а всі, хто з ним єднаються, йдуть у неволю антихриста.

Спростувати закиди опонентів Потій обіцяє за допомогою творів східних Отців Церкви.

Відповідно до цих «артикулів» у творі виділяються п’ять частин. У першій, присвяченій суперечкам про походження Святого Духа, автор доводить, що самі ці суперечки породжені незнанням творів Отців, які ще зберігали єдність Церкви. Посилаючись на цитати з творів грецьких Отців, він стверджує, що вони не суперечать латинському вченню про походження Святого Духа «від Отця і Сина», бо вважали, що Святий Дух походить від Отця через Сина. Це закріплюється цитатами з ухвал Флорентійського собору. В другій частині, також через посилання на Отців, доводиться, що, оскільки православні вірять у потребу молитися за душі померлих, приносять за них жертви й творять їм пам’ять, то не вважають їхню долю остаточно вирішеною, а припускають існування проміжного стану померлої душі, «між небом і пеклом, де душі бувають затримані, аби заплатили до найменшої частиночки. А по-нашому це називається митарство»¹⁰¹. У третій частині на підставі документів Вселенських Соборів і посилань на Отців Потій пише про особливий авторитет римського архиерея в ранній Церкві.

⁹⁹ Іпатій Потій, [єпископ]. Унія греків з костьолом римським 1595 року // Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. - К.: Наук, думка, 1995. - Ч. 2. - С. 102.

¹⁰⁰ Там само. - С. 103.

¹⁰¹ Там само. - С. 111.

Четверту частину, де йдеться про календар, присвячено головно проблемам відзначення Великодня. Дискусії про календарну реформу відтворюються тут за допомогою риторичних фігур: «А тут не знаю, хто винуватий? Чи ті, котрі виправили те, що змістилося за такий тривалий час, чи свої, які явно помиляються, але виправити свої помилки не хочуть. Але мені заперечиш: «Важко відступитися від повір’я Святих Отців і своєї пасхалії». Правду кажеш, що відступати не годиться, але самих себе поправити, щоб краще на тій пасхалії розумілися, годиться!»¹⁰².

Віру в леґенду про папу-антихриста Потій в останній, п’ятій частині трактату пов’язує з поширенням протестантських пасквілів. Він переконує, що протестанти набагато дальші у вірі від православних, ніж католики, й показує, як у країнах, де вони прийшли до влади, зокрема в Англії, протестанти переслідують традиційну Церкву. Наводяться дев’ять ознак антихриста із патристичної літератури та Святого Письма, які мають переконати в тому, що протестанти більш подібні до антихриста, ніж папа.

Попри звичайний для полеміки тих часів радикалізм суджень, трактат «Унія» відзначається відносно спокійним тоном викладу, ясною прозорою мовою. Автор вдається до авторитетних для потенційного читача джерел, аби переконати його засобами елементарної логіки. Стиль твору стриманий, ощадливий, хоч часом патетичний.

«Антиризис» (1599)

Ориґінальна назва: «Avτιppήσιςoię abo Apologia przeciwko Krysztofowi Philaletowi, ktyry niedawno wydał ksiąszki imienem starożytney Rusi religij greckiej przeciwko ksiąszkom o synodzie Brzeskim, wydanym w roku Pańskim 1597». У 1599 p. книга вийшла польською, а 1600 р. - українською мовою. Це відповідь Христофорові Філалету, що дається з позицій з’єднаної з Римом Київської митрополії. Цінність твору визначається великим обсягом використаного в ньому документального матеріалу, пов’язаного з історією укладання Берестейської унії.

¹⁰² Там само. - С. 119.

У передмові автор закидає опонентові анонімність, порівнюючи його з мандрованим дяком, що жебрає попід вікнами, співаючи старі пісні. Композиція основної частини досить хистка. Автор іде слідом за опонентом, протиставляючи йому власні контрарґументи. Він уникає суто богословської полеміки, відсилаючи читача до щойно виданого авторитетного «Катехизису» (1598) кардинала-єзуїта Роберта Белармина. Мова йде головним чином про канонічну й державну правосильність Берестейського собору.

Стилістична близькість до ранньої полемічної прози виявляється в орієнтації на масового читача, в експресивності вислову. Іпатій Потій охоче вдається до сарказму, іронії. Він драматично зображує сумний стан Руської Церкви на час прийняття унії, закидає православним невігластво в питаннях віри, через що вони потрапляють у протестантські тенета. Доводиться, що автором «Апокрисису» був не православний богослов, а протестант («єретичний брехун», за висловом Іпатія Потія).

Мова української версії твору близька до народної. Автор виявляє дотепність вислову, широко використовує народні прислів’я та приказки, фразеологізми. «Гамуйся, для Бога, пане Филялете! Сроґи-сь вел-ми, але не дужъ! Набрехавши ся, азали охрапеешъ. Помени на оную прыказку: «Собака брешетъ, а ветеръ несетъ». Іронізуючи з приводу втручання мирян у життя православної Церкви, автор вдається до гри слів: «Хто жъ теперь епископомъ тоє церъкви? Жонъки, которые и въ церкви людей бити кажутъ? О мои милые королевны ангельские, паметайте ся, вшакъ то еще не Анъ1лия» (мається на увазі право англійської королеви очолювати Англіканську церкву).

«Гармонія» (1608)

Оригінальна назва: «Гармонія альбо Согласіє вѣры, сакраментов и церемоней святое Восточное Церъкви с Костелом Рымским».

Книга була видана анонімно, але Кирило Студинський довів авторство Іпатія Потія. Наскрізною думкою твору є домінування спільних, загальнохристиянських рис у віровченні, духовному житті й навіть в обрядовій практиці Західної та Східної Церков. У передмові автор звертається до читача - як до русина, так і до латинника. Необхідність публікації книги він мотивує помилковою думкою, нібито протестанти ближчі до православних, аніж католики. Очевидно, йшлося про спільну протидію релігійній дискримінації прихильників православної Церкви та протестантських визнань у сеймі.

Книга поділяється на три частини. У першій розглядається вчення Західної та Східної Церков з погляду його відповідності Євангелію. Доводячи принципову спільність християнської догматики, автор посилається на твори при. Феодора Студита й константинопольського патріарха Геннадія Схоларія. При цьому він пропонує порівняти, яка з Церков витримала випробування, що про нього Христос говорив апостолові Петру: «Пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16:18). Візантійська Церква була підпорядкована владі султана й змушена йти на компроміси та поступки. Римська ж Церква, очолювана наступниками Петра, продовжує здійснювати вселенську місію навернення до Христа незалежно від світської влади. У другій частині йдеться про таїнства. Іпатій Потій звертає увагу на те, що обидві Церкви вчать про сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, євхаристію, священство, шлюб, оливопомазання, і визнають благодатність таїнств одна одної.

Третя частина найкоротша. Митрополит розглядає відмінності в обрядах римської та візантійської Церков, згадує про осуд церковних обрядів протестантами. Попри деяку відмінність латинського та візантійського обрядів, вони не мають між собою принципової незгоди, відтак мають ставитися до іншої традиції з однаковою пошаною. Автор намагається спростувати леґендарні сюжети, поширювані в антикатолицькій публіцистиці, зокрема про папу Петра Гугнивого - вигаданого персонажа з полемічних творів.

Завершується твір коротким поясненням символіки хреста й причинами його шанування. Іпатій Потій знов указує на однакову пошану до чесного хреста і православних, і католиків, про спільний звичай хреститися під час молитви, висміюваний протестантами. Таким чином, крізь увесь твір проводиться думка про надуманість конфлікту між богослов’ям і літургійною практикою християнського Сходу й Заходу. Унія постає в цьому контексті поверненням загубленої гармонії.

Хронологічна таблиця

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти