Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Пізнє Бароко
Сучасна періодизація епохи
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Період, названий пізнім Бароко, тривав протягом 1720-1790-х рр. У цей час штучним гальмом літературного життя на Лівобережній Україні та в Києві стає жорстока царська цензура. Реформи Петра І, спрямовані на централізацію Російської імперії, позбавляють українські друкарні будь-якої можливости публікації ориґінальних книг. Ефективним знаряддям нав’язування українцям комплексів меншовартости виявляється зведення діяльности Київської та Чернігівської друкарень до перевидання вже опублікованих у Росії книг. У середині XVIII ст. заборона театральних вистав у духовних школах поклала край розвиткові шкільної драми. Українська література витісняється на периферійні виміри функціонування.
Несприятливі чинники мали несподіваний вплив на національне письменство, стимулюючи пошук альтернативних засобів комунікації. Літературні тексти почали поширюватися в рукописах, передаватися усним шляхом. А відтак активнішим чинником творчости став синтез із народною словесною культурою.
Чи не найбільш прикметним середовищем творення й побутування літературних текстів були т. зв. «мандровані дяки». їм випало творити в ситуації культурного пограниччя: на межі офіційної (книжної) та народної (усної) культур. Ментальність «мандрованих дяків» позначена прагненням до незалежности від зовнішніх авторитетів, від соціальних умовностей, від тягаря традиції. Часом підкреслене фрондерство приховує напружені духовні шукання, а невпинні мандри стають замінником пустельного усамітнення як засобу втечі від світу задля релігійного вдосконалення. Саме такі риси виявилися у творчості Григорія Сковороди.
Розвиток національної книжної культури зосереджується на Правобережжі. Там продовжує діяти Львівське Успенське братство, яке 1709 р. приймає унію. Щоправда, виміри видавничої праці братства були у XVIII ст. порівняно скромними. Натомість активізується участь у літературному процесі монаших осередків, які за рішенням Замойського собору 1720 р. об’єдналися в одну конґреґацію - Чин св. Василія Великого (ЧСВВ), тобто орден василіян. До Литовської провінції, що існувала з 1617 р. під назвою «Конґреґація Пресвятої Тройці», долучилася в 1739 р. Конґреґація Покрови Пресвятої Богородиці, утворена з українських монастирів, що на цей час прийняли унію. У 1743 р. Литовська та Руська провінції ЧСВВ об’єднуються, оформлюючись організаційно, обирають єдиного верховного настоятеля - протоархимандрита, резиденцією якого в Україні був Почаївський монастир. На цей час до Руської провінції ЧСВВ належало понад 129 монастирів і майже 700 ченців. Василіяни складають духовну й інтелектуальну еліту з’єднаної з Римом Церкви східного обряду.
Почаївський монастир, котрий прийняв унію в 1713 р., стає найпотужнішим національним видавничим осередком. Поряд із богослужбовими та навчальними книгами тут видаються проповіді, житійні твори, а також збірники релігійної поезії з традиційною назвою «Богогласник». У середовищі монахів-василіян плекається традиція церковного красномовства, а також складання «побожних пісень» - поетичних творів на духовні теми, призначених для співу під час богослужінь, церковних процесій. Ці пісні увиразнюють і поглиблюють релігійні почуття виконавців і слухачів, залучають їх до спільної участи в молитві, заступають традиційні обрядові пісні дохристиянського походження, насамперед колядки та гаївки.
Літературна творчість монахів-василіян розвивається в єдиному комплексі з іншими видами культуротворчої діяльности, втіленої в нових архітектурних спорудах, творах іконопису, церковного прикладного мистецтва. Ця діяльність позначена напруженим, часом драматичним прагненням відкрити свою ідентичність унікального тоді для католицької Церкви монашого ордену східного обряду. Барокова стилістика виявляється перспективним простором для здійснення мистецького синтезу національної традиції з елементами латинської сакральної культури, активно засвоюваної у василіянському середовищі. Так складається самобутній стильовий напрям пізнього українського Бароко, що його часом називають «василіянським бароко».
Брутальне втручання Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої, що спровокувало Барську конфедерацію та Коліївщину 1768 р., три поділи Польщі між Російською, Австрійською імперіями та Прусією (1772, 1793, 1795) та включення більшої частини Правобережної України до складу Російської імперії спричинили важкі удари по василіянських культурних осередках. У XIX ст. усі василіанські монастирі на підросійській території були закриті, а їхні мешканці, котрі відмовлялися прийняти православ’я, мусили або еміґрувати, або переходити на латинський обряд. Підпорядковані православному Святішому Синоду повасиліянські монастирі втрачають свою культуро-творчу роль.
