Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Вірші з літопису Григорія Граб'янки
Вірші про Хмельниччину
Історичні події в поетичній інтерпретації

Всі публікації щодо:
Грабянка Григорій

Три вірші невідомого походження збереглися завдяки тому, що містилися в літописі Григорія Граб’янки. Щоправда, лише один із них за своєю жанровою природою може бути віднесений до історичних віршів. На початку твору вміщено «Похвалу віршами Хмельницькому від народу малоросійського» - панегіричний вірш, що мав супроводжувати портрет Богдана Хмельницького. У трьох чотирирядкових строфах прославляється історична місія гетьмана, в якій виділяється визволення України від «лядського ярма» й протистояння унії, а також вигнання ворогів. Характерні для панегірика персоніфікація образу вісті, здатної розносити у світі славу героя, смерти, нездатної подолати життєву силу героя, а також звернення до античної міфології, в якій вишукуються паралелі до переможних битв Хмельницького:

Навіть в землях Фраки оселився страх

Коли Марса гуки мчали на крилах286.

В дусі геральдичної поезії витримано «Вірші на герб Малоросійський», що мали ілюструвати печатку Запорозького козацтва (воїн із шаблею та мушкетом). Прозорість символіки гербових деталей звужує простір для барокової винахідливости несподіваних інтерпретацій. Як і в аналогічній гербовій епіграмі з «Віршів на погреб гетьмана Сагайдачного» Касіяна Саковича (1622), акцентується на покликанні козаків - пильнувати спокій рідної землі, тримати зброю напоготові. Джерело сили козаків - справедливі мотиви їхнього служіння батьківщині:

286 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Р. Іванченка. - К.: Т-во «Знання» України, 1992. - С. 13.

У повсталих сила полягає в тому,

Що боронять волю батьківського дому287.

Завдання козацького війська розкривається через вдале народне порівняння з пастухом, який боронить отару від хижого вовка.

І лише третій вірш з цього літопису розглядається власне як зразок історичної поезії часів Хмельниччини. Це наведений після розповіді про перемогу під Корсунем твір, що починається словами «кото- риє прийшли, Хмельницького аби піймали». Мотиви цього невеликого, 12-рядкового твору пов’язані з першими козацькими успіхами на війні: розгромом польського війська й захопленням у полон коронного й польного гетьманів.

Художня концепція твору будується на антитезі: загарбницькі плани гордих поляків, які хотіли поневолити українців («смиренных руснаков»), протиставляються смиренній мужності захисників власної свободи. Автор акцентує парадоксальність ситуації:

Которыє пришли, Хмелницкого абы поймали,

Леч сами в неволю впали.

Поихали бучно до Криму рыдваны,

З совѣтниками оба полскиє гетманы (УП-2, с. 100).

Характерний образ «поихали бучно» іронічно обігрує невідповідність пишної вдачі обох гетьманів, звиклих до бучних розваг, і невільницької валки, в якій опинилися вони після захоплення в полон. Тут же додається моралістичне тлумачення події: поляки покарані за гордість, а козаки отримали від Бога винагороду за смирення:

Хотѣли ляхи с козаков славу мати

Аж Бог тому долг, кто вмѣєт ся смирати,

Той вознес[е] ничѣ смиренных руснаков

А гордих со престол низложи поляков (УП, с. 100).

В дусі офіційної доктрини Гетьманщини головний мотив військового протистояння набуває релігійного змісту: поляки нібито хотіли «русси наклонити до Рыму», тобто змусити прийняти унію.

«Дума козацька про войну з ляхами над рікою Стиром» (1651)

Оригінальна назва - «Дума козац[ь]кая о войні з ляхами над рікою Стиру[ом]»; в іншому списку вірш називається «Дума козацька о берестецькім звиченстві 1651, 31 іюля».

Вірш призначений для співу, в назві вказана навіть мелодія: на мотив народної пісні «Ой постил би-м я сім понеділков, ос[ь]мую неділеньку...». Автором міг бути вихованець Києво-Могилянської колегії.

287 Там само. - С. 14.

Сюжет вірша досить точно передає обставини найбільшого бою Хмельниччини, що відбувся на Волині біля Берестечка 28 червня - 10 липня 1651 р. Козацьке військо, що налічувало тоді близько 100 тис. вояків, мало за союзників татарську орду під проводом Іслам-Ґірея, що привів близько 10 тис. вояків. Їм протистояла армія Речі Посполитої, очолювана самим королем Яном Казимиром II, яку сучасники обчислювали в 300 тис. чол. (сучасні українські історики схильні зменшувати це число на третину). Обставини битви досі лишаються незрозумілими. Відомо, що у вирішальний момент татарська орда почала відступати й захопила із собою Богдана Хмельницького й писаря Івана Виговського. Козаки, обравши нового гетьмана, кілька днів обороняли свій табір, огороджений возами й оточений земляним валом. Потім вони почали відступ, спорудивши переправу через річку Пляшеву, при цьому зазнали великих втрат. Польські джерела визначали їх у 30 тис. вояків (ці відомості не підтверджуються історичними джерелами і вважаються перебільшеними).

Поразка під Берестечком була для українського війська катастрофічною й спричинила відмову польського короля від досягнутих раніше домовленостей. Козацький гетьман був змушений підписати 28 вересня 1651 р. Білоцерківську мирну угоду, за якою істотно скорочувався козацький реєстр, територія Гетьманщини обмежувалася Київським воєводством, шляхті мали бути повернені захоплені козаками маєтки, а селяни мусили повернутися на панщину. Польський сейм так і не затвердив Білоцерківської угоди, а Богдан Хмельницький невдовзі зібрав нове військо й уже 2 червня 1652 р. здобув перемогу під Батогом.

Вірш починається епічним зверненням до річки Стир, яка протікає неподалік від Берестечка. Автор просить річку розповісти, що сталося під час битви з поляками. Мотивом війни визнається оборона віри, а контроверсійні наслідки Берестецької битви змушують автора в досить плутаній формі ставити питання: чого ж далі сподіватися - радіти мирові чи чекати нової війни?

Ототожнюючи себе з козаками, які брали участь у битві, автор переказує перебіг військових подій, наводить прізвища польських шляхтичів, що відзначилися в боях: Конецьпольського, Козановського, Оссолінського, Сапіги, Вишневецького, Любомирського. Відзначаючи хоробрість супротивника, він описує як причину поразки відступ татарського хана. Наводиться діялог Хмельницького з ханом, у перебігу якого Хмельницький пропонує ханові щедру винагороду й обіцяє віддати татарам короля, сенаторів і захоплене в бою польське майно:

«Я сенатори Пол[ь]с[ь]кой Корони

І короля дам тобі,

Всі бо нестатки і всі достатки

Завтра їх оз[ь]меш собі» (УП-2, с. 105).

Наводиться динамічний опис битви, в якому застосовуються різноманітні художні засоби відтворення зорових і акустичних вражень: гук гармат, крик труб, дими пожеж, відблиски пострілів. Лише нічний морок допомагає козакам сховатися від нищівного переслідування. Спроби домовитися з королем про повернення до укладеного 18 серпня 1649 р. Зборівського договору були марними: король вимагає видати гетьмана, повернутися під владу шляхти й вирушити навздогін за ханом. Вводиться діялог короля Яна Казимира II і козацьких послів (у вірші вони не названі, але відомо, що перемовини провадили миргородський полковник Гладкий, чигиринський полковник Криса й військовий писар Переяславець). Козаки відмовилися зрадити старшину й намагаються врятуватися втечею.

Відступ розгромленого козацького війська описується дуже драматично, засвідчуючи особистий досвід автора. Дошкуляє голод, наростає страх через грізного ворога, бракує матеріалу для будівництва переправи. Нарешті козаки стелять вози, кладуть на них кожухи й намагаються переправлятися на них. Але поляки допильнували втечі й нищать усіх, хто намагається врятуватися таким чином:

Перебиваїм да погибаїм,

Щаслив, що вишов з того.

Тиї пливают, до тих стріляют,

Ставища заливают,

А других в нетрі, в лісі, як вепрі[в]

Диких, забивают (УП-2, с. 107).

Михайлові Возняку довелося реконструювати текст, що зберігся в копії, переписаній польськими літерами. Твір доносить до читача потужну за емоційною силою картину військової катастрофи. Відтворюючи об’єктивний перебіг подій, автор використовує елементи поетики фольклорного епосу, коли наслідує пісенний зачин, описує битву й перемовини з королем. Охоче використовуються метафоричні образи. Скажімо, двічі вживається вислів «в крові меч купають», коли йдеться про напад поляків на татар. Розповідається, що дими пожеж затьмарюють ясний день («Дими ден[ь] ясни т[ь]мили»), а порятунок козаків приписується допомозі нічної темряви:

І ґди би ночі т[ь]ма на помочі Козакові не била,

Не одна б мати, ґди б хто дал знати,

Козац[ь]кая завила (УП-2, с. 106).

Хоча розповідь уривається в найбільш драматичний момент втечі козаків з облоги й твір залишає враження незавершеного, його текст чудово засвідчує розширення поетичного потенціялу барокових авторів при відтворенні виняткових історичних подій, суперечливо оцінюваних сучасниками.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.