Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
О. Кирило Транквіліон Ставровецький
Метафізична поезія
Всі публікації щодо:
Давня українська література
«Перло многоцінне» (1646)
Оригінальна назва - «Сіа книга названная Перло Многоцѣнное».
Книга вийшла в рік смерти автора, 1646 р., в Чернігові, де Кирило Транквіліон Ставровецький служив архимандритом Єлецького монастиря.
«Перло многоцінноє» - збірник повчань і віршів духовного й морально-дидиктичного змісту. Автор високо оцінює свій твір. Він пояснює його назву «высокимбогословскимразумом», «сладкоглаголивым риторским языком» і «поетицким художеством» книги, додаючи: «Разум въ той книзе филіозофскій Бозкій».
У передмові о. Кирило дає чудовий взірець барокової інтерпретації метафоричної назви книги: її слова, «яко перла многоцѣныи, рожденыи от молныи небесной, от свѣтлости Духа Святого, въ глубынѣ небесной премудрости, а вынесени нынѣвъ мір сей долный видимый высокопарным и многозрителным умом моим, на вѣчную радость и ненасытимую сладость душам христолюбивим». Тут використовується середньовічна леґенда про появу перлин від ударів блискавки. Авторська алегорія описує мікрокосм його душі як безмежні глибини. Проникнення в них благодатної сили Святого Духа, ніби блискавка, творить у свідомості людини перлини слів. І хоча як кумедно виглядає авторське самовихваляння, варто відзначити новий тип літературної гри, яка рішуче витіснила середньовічну самопринижувальну топіку. Автор усвідомлює себе як творець, що володіє високим мистецтвом слова й творить текст за співдією Святого Духа.
У передмові подаються рекомендації до використання книги. Автор сам визначає програму реалізації її потенціялу. Вірші можуть бути основою для проповідей - і священика в церкві, і студентів у школі, їх можна співати як пісні й навіть використовувати замість молитви. При цьому, що дуже прикметно, спів і рецитування віршів рекомендується сполучати з медитаціями на побожні теми, насамперед визначені церковним календарем.
Вірш-посвята адресований самому Триіпостасному Богу. Епіграма ж, замість гербової символіки, розробляє мотив процитованого наприкінці латинського афоризму: «Ubi divinum illiminatio, Ibi tacet poetarum scondacio» («Де Боже сяйво, там змовкає поезія»). Виходить, що осяйна присутність Святого Духа - сили, котра запліднила поетичне мистецтво автора, - унеможливлює споглядання гравюри, водночас же робить непотрібним графічний складник емблеми. Але нижче подаються-таки герби й епіграми на герб князя Самійла Корецького (в іншому випадку - Єремії Вишневецького).
Збірка складається з 21 вірша. Усі вони досить різні за своєю жанровою природою та композицією. Перший вірш, «Похвала пренасвятійшей персоні Отцевской», становить справжню поему за мотивами Господньої молитви «Отче наш». Кожен із розділів вірша, що називаються «статіями» (грецьк. στaσις - стояння, назва частини кафізми288, під час співу якої належало стояти), має за епіграф чергову фразу з молитви «Отче наш» і розробляє її мотиви. До вірша додається авторська молитва. Другий і третій вірші присвячуються, відповідно, особам Сина та Пресвятого Духа.
Наступним іде вірш до Пресвятої Богородиці. Автор радить співати його в суботу, замість Акафісту Пресвятої Богородиці. Другий розділ вірша конкретизує богородичні мотиви у святкових спогадах Успения (автор за західною традицією називає його «взяттям на небо») Пресвятої Богородиці. Потім ідуть похвали різним чинам святих: ангелам, апостолам, мученикам, святителям («богословцум»), дівственикам (преподобним, святим монахам). За ними наводяться вірші на свята: Різдво Христове (декламація п’яти юнаків з доданим прозовим вітанням-орацією), Воскресіння Господнє (структура аналогічна до різдвяного вірша), Вознесіння Господнє, Зіслання Святого Духа, Преображення Господнього, Богоявления. Далі автор подає твір під назвою «Похвала о премудрости троякой, въ віці сем явленной», у трьох розділах якого використовуються мотиви Соломонових старозавітніх Книг Мудрости (Приповістей Соломонових, Премудрости Соломонової). На приповісті (притчі) о. Кирило посилається в передмові до вірша.
Далі містяться пасійні вірші під назвою «Похвала йод метри страстей Христовых». Автор радить читати їх по п’ятницях (постових днях спомину про страждання Христові) й зауважує, що «Похвала смерти Христовой невинной виводить слезы горячій от затверділого сердца, на омытя гріхов твоих, о человєче правоверный, и на спасеніє вічноє душѣ твоєи» (УП-1, с. 295). В дусі барокової символіки Христос, що страждає й гине за гріхи світу, зображується як «пеликан мой небесній чадолюбивый» (УП-1, с. 296), а Його жертва, спрямована до кожної людської душі, нагадує леґендарну любов пелікана до пташенят, який годує їх кров’ю зі своїх роздертих грудей:
288 Кафізма - розділ Псалтиря. Псалтир у богослужбовій практиці поділений на 20 кафізм, які мають почергово читатися на повсякденних богослужіннях так, аби книга була повністю прочитана протягом тижня (у Великий піст - двічі).
Прето копієм хвалебніи перси Свои отворяет
И кров Свою пресвятую нещадно на душу мою виливаєш
И тою мене въ живот вѣчный нынѣ оживляєш (УП-1, с. 296).
Кирило Транквіліон Ставровецький будує сюжет вірша за мотивами хресної дороги, завершуючи розповідь на Голгофі. Доданий медитативний вірш залучає до повчальних роздумів над особистим виміром Христової жертви кожного читача й повертає до символічного образу Пелікана:
Ты пречестную плоть Свою за нас на крестѣ Богу офѣровал
И ecѣ тыи дары небесній нам даровал,
Презъ смерть и пресвятую кров Свою Оживил єcи умершую душу мою.
Ты кровлю Своею пресвятою
грѣх нашѣ очищаєш и душѣ нашѣ посвящаєт
И на мешканіє Духу Святому готуєш,
Яко Бог правдивый сія нам нынѣ даруєш (УП-1, с. 301).
Подібні мотиви домінують у доданій віршовій молитві до Ісуса Христа. Сполучаючи традиційну молитовну топіку з виразними й пластичними бароковими метафорами, автор формує інтенційну настанову читача через імітацію його розмови із Сином Божим:
Сладкій мой Іисусе!
Молю Бозкую милость Твою,
Утѣш плачливую душу мою Ранами святыми Твоими,
Абым недостойными устнами моими
Сподобих ся раны Твои святыи цѣловати
И свѣт бозтва Твоєго през них оглядати (УП-1, с. 306).
Далі настає час віршів, визначених автором як «лікарства». Це твори, що моделюють різні вразливі життєві позиції та пропонують вихід із них через навернення на правдиву віру. Спершу подаються «Лекарство души, въ покутѣ бывшои», «Лекарство пустынножителем и честно инокующим на помыслы гріховній», а вже далі автор зазначає: «А по сих лѣкарство полагаю роскошником того свѣта правдивое» - і наводить найчастіше цитований вірш «Перла многоцінного», названий ним «Пѣснь вдячная при банькетах панских». Чільним мотивом вірша є цілком традиційна ситуація несподіваного прощання із життям шляхтича, зануреного у світські насолоди:
О смерти несподѣвана,
Тосъ мя, богатого пана,
Безъ отповѣди289 нынѣ зостала,
И все красное и любимоє моє забрала,
И навѣки от очій моих въ тмѣ сховала.
Где мои нині замки, коштовне мурованій,
И палацы мои, свѣтне и сличне маліованіи,
А шкатулы, злотом нафасованіи,
Възники, под злотом цуґованіи?
Где мои пресвѣтлий златотканими шаты,
Рьнсі, соболе, сличніє кармазины и дорогій шкарлаты?
О смерти, все твоим приходом от мене забрано,
И навѣки от очій моих въ тмѣ сховано (УП-1, с. 316).
Поряд із компетентним екскурсом у споживацький світ XVII ст., привертає увагу підкреслено натуралістичний опис відразливих картин гниття й розкладу мертвого тіла, що дисонують із веселими розвагами живих. У перебігу створення низки таких контрастних картин виникають деякі дуже виразні образи. Скажімо, смерть «риторскій язык сладкоглаголивый безгласієм связуєт» (УП-1, с. 318).
Завершується збірка молитвою. Адресуючись до людей, які пригадували алегорію «рибалок людей», що ними Христос зробив апостолів («А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей»» - Мт. 4:19), Кирило Транквіліон Ставровецький звертається до Бога з риторичним проханням: «Прійми, Всемогущій и Вседержавный Боже, сію малую мрежу, або сѣтку, негоднои руки мои и мрачного ума моего, и въверзы ю въ море великое вѣка сего, и займи єю множество великих и малых рыб, от всякого рода человєческого, абы изъ глубыни невѣрія и мрачного грѣхолюбія ловци и рибытви Твои витягнули их на свѣт чистого небесного зефѣра» (УП-1, с. 319). Алюзії ж до відомої притчі про сівача формують інше риторичне звернення: «Прійми, Предвѣчная Тройце Пресвятая и Єдинице, сіє малоє зерно чистои пшеницѣ Твои сѣвбы, котороє уросло благодатію Твоєю от росы небеснои на сухой земли ума моэго. Прійми, насади, въкорени и умножи, въ душах, любящих Тя въ всем мирѣ, всѣх добр Насадителю, да принесуть Тебѣ плод стокротный, Цару аггелскому и Творцу своему» (УП-1, с. 319-320).
Вірш нерівноскладовий, наближений до вірша відомих із записів XVIII-XIX ст. псальм, голосінь і дум. Рими прості, переважно дієслівні. Мова переходить у речитатив. Три вірші мають форму де кламацій: на Різдво Христове, на Воскресіння Господнє, «Лѣкарство пустынножителем и честно инокующим на помыслы грѣховши».
289 Тут мається на увазі «сповіді».
