Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Лазар Баранович
Метафізична поезія

Всі публікації щодо:
Баранович Лазар

«Аполлон християнський» (1670)

Оригінальна назва: «Apollo chrześciański opiewa żywoty świętych z chwałą ich cnoty ucho skłoń z ochoty²⁹⁰» або в іншому аналогічному виданні: «Żywoty świętych ten Apollo pieie, jak ci działali, niech tak kożdy dzieie²⁹¹».

До збірки входять сюжетні вірші на мотиви житій святих. Уже в назві всієї збірки та більшости віршів виявляється схильність автора до римованих афористичних заголовків, котрі містять у собі певний парадокс. Характерна ознака цієї збірки й поетичного стилю Лазаря Барановича в цілому - консептизм, що передбачає своєрідну художню гру, побудовану на багатозначності слова, змістовому членуванні фразеологізмів, їхньому пародійному обігруванні. Наприклад, у вірші про прп. Венедикта Нурсійського: «Gdzie drzewa rośli, Benedikt Tam rośnie²⁹²» (с. 345)²⁹³ або

Ту Benedikcie iak Błogosławiony,

Z Imienia Twego, masz być wyćwiczony

W Błogosławięstwie: ucz nas Błogosławić

Boga, у w Niebie przy sobie postawić²⁹⁴ (c. 346).

Прекрасним зразком концепту є римована назва збірки, в якій автор змушує Аполлона - не лише поганського бога краси, але й мудрости, передбачливости, - оспівувати житія християнських святих. Пишучи про хресне дерево, Лазар Баранович виявляє в його семантичному просторі два полюси: воно стало замком для Адама й ключем для розбійника (мається на увазі, що через спожитий плід з дерева пізнання добра і зла Адам втратив рай, а розбійник, покаявшись на хресті, рай здобув) (с. 61-62).

²⁹⁰ Аполлон християнський оспівує житія святих з похвалою їхньої чесноти, прихили вухо з охоти (польськ.).

²⁹¹ Житія святих Аполлон так оспівує, як вони діяли, нехай і кожен так діє (польськ.).

²⁹² Де росли дерева, Бенедикт там росте (польськ.).

²⁹³ Тут і далі посилання на видання 1670 р.: Łazarz Baranowicz, arcybiskup. Apollo chrześciański... - Kijyw, 1670. - [8]; 404; [14] s.

²⁹⁴ Позаяк ти, Бенедикте, благословенний, // За своїм іменем, маєш бути навчений // У благословенні: навчи нас благословляти // Бога, і зостатися в небі з тобою (польськ.).

Серед персонажів віршів - старозавітні пророки Ілля, Даниїл, мученики за віру, монахи-преподобні, Отці Церкви тощо. Дослідники відзначають поетичну інтерпретацію сюжету про Варлаама і Йоасафа, котрий виводиться з архетипної для багатьох культур історії царевича, що зрікся влади задля аскетичного самовдосконалення. Охоче використовуються в сюжетах надзвичайні, чудесні випадки зцілення хворих, навернення грішників. До збірки включено вірші про українських святих Бориса і Гліба, Антонія й Феодосія Печерських. Лазар Баранович відкриває розділ про святителів віршовим циклом, присвяченим його небесному покровителеві, праведному Лазареві, якого воскресив Христос і котрий, за церковним переданням, згодом став єпископом Кіпру.

Героями віршів є не лише грецькі й українські, але й західні святі: вже згаданий при. Венедикт Нурсійський, блаженний Єроним Стридонський. Наприкінці подаються вірші до всіх святих, а також до «противника всіх святих» Арія, засудженого І Вселенським собором 325 року.

Пасійні мотиви домінують у віршах про хрест, які складають великий розділ збірки. Але й тут автор вдається до поетичної гри. Так, говорячи про євангелиста Іоана й Богородицю, котрі стоять під хрестом, автор вводить образи орла й голуба, що летять до хреста в пошуках місця для гнізда (с. 49). В іншому вірші порівнюються вислови про хрест чотирьох євангелистів (с. 49-50) і різних Отців Церкви (с. 50-51).

До циклу віршів про хрест додається емблематичний твір «Сніп муки царя страждань Ісуса Христа», названий автором «Великоп’ятничною трагедією» (с. 66-86). Під гравюрою із зображенням хреста з притуленими до нього списом і тростиною, оповитими терновим вінцем, котрі разом дещо нагадують сніп, вміщено епіграму, що роз’яснює символічний зміст снопа не лише як хреста («його колосся кололо тіло Господа»), але й як спільноти вірних, з’єднаної кров’ю Спасителя. Завершується «Сніп муки» також символічною гравюрою, на якій зображено терновий вінець і спис, з епіграмою «До Найсвятішої Діви про її найбільший біль». Потім подається латиномовна орація.

Богородичні вірші включають твори про чудотворні ікони, шановані в Україні: Куп’ятицьку, Ченстоховську, Новодвірну (під Пінськом) й ін. Тут же додано дидактичний вірш «Хай маляри знають, як малювати мають» з конкретними порадами щодо зображення на іконах Пресвятої Богородиці.

Образна система вірша інтеґрується єдиним символічним кодом барокового стилю. Так чотири цвяхи з Хреста Господнього асоціюються з чотирма сторонами світу (с. 52). Розкриті крила птаха нагадують авторові хрест - і він зауважує, що долетіти до неба людській душі можна тільки через хрест (с. 54).

«Аполлонова лютня» (1671)

Оригінальна назва: «Lutnia Apollinowa kożdej sprawie gotowa²⁹⁵». Ця збірка уподібнюється до поетичного катехизису, позначеного виразними дидактичними тенденціями. На понад 550 сторінках автор уміщує кілька сотень віршів, що відображають різні сторони життя тогочасної України. До складу збірки входить низка тематичних циклів: Бог і Його опіка над світом, Богородиця й святі, видима реальність (пори року, небесні тіла, природа), християнська етика, літературна творчість, українська («руська») ідентичність, війна з невірними, здоров’я і хвороба, смерть і останні речі. Лазар Баранович розробляє й характерний мотив «vanitas», минущости матеріального світу і його цінностей. У вірші «Śmierci lękajcie a spodziewajcie²⁹⁶» з’являється образ клепсидри (приладу для відмірювання відрізків часу), з якої невпинно витікає пісок. Водночас він послуговується традиційним фольклорним образом невблаганної смерти з косою.

На початку книги під гербом московського царя вміщено геральдичний вірш «На герб його найсвітлішої царської величности», який коментує атрибути московського царського герба: орел, три корони, вершник зі списом, який разить змія. Наступним іде вірш-посвята царевичеві Йоану Олексійовичу (1666-1691). Адресований п’ятирічному царевичеві, вірш мотивує повчальний зміст усієї збірки і інтерпретує образ лютні як знаряддя прославлення Бога, Богородиці, ангелів, святих, яким любий царевич. Використовується гра слів: «Caryca nieba carewicza lubi». Цей вірш доповнюється вміщеною над ним символічною гравюрою, де зображено античного співця, увінчаного лавровим вінком, верхи на крилатому коні (очевидно, Пегасі) з лірою в руці. Вводиться алегоричне побажання царевичу Божої ласки та вічного життя:

Kwitnij, kwiateczku, w carskim ogródeczku,

Zgodzisz się pewnie Maryjej <w> wianeczku ²⁹⁷.

Програмовий характер має вірш «До читача». Лазар Баранович нагадує про попередню книгу, «Аполлон християнський» (1670), заявляє, що його Аполлон прямує до читача «з Сіверщини», і просить не судити його суворо з огляду на складність часу, несприятливого для поетичної творчости:

Że to czas był niespokojny,

I wiersz moj czyni niestrojny²⁹⁸.

²⁹⁵ Аполонова лютня, готова до кожної справи (польськ.).

²⁹⁶ Смерти лякайтесь і сподівайтесь (польськ.).

²⁹⁷ Квітни, квіточко, в царському садочку // Ти придасися напевне Марії у віночку (польськ.)

²⁹⁸ Що це час був неспокійний // І вірш мій робить нескладним (польськ.).

Консептизм стилю знаходить у збірці найповніший вияв. У вірші «Przy pokoju Muza w stroju» автор указує на творення концептів як на неодмінне покликання поета й скаржиться, що через неспокійні умови й невпинні війни концепти тікають з України, ніби бджоли від воєнного пороху. Порівнюючи смерть із втечею пташки з клітки, Лазар Баранович воліє описувати посмертне життя, як виття гнізда на небі та соловейків спів укупі з ангелами («Dusza z ciała wyleciała» - «Душа з тіла вилетіла»). Плач Христа на землі уможливлює сміх відкупленої людини в небі:

Jakoś by Chrystus nie plakat na ziemi,

Człowiek by w niebie nie zaśmiał z świętemi²⁹⁹

(«W maju słońce w Bliźniętach» -

«У травні сонце в Близнюках»).

Автор охоче оперує теоретико-літературними поняттями, вживаними в тогочасній школі. У вірші «Retoryka dla języka» («Риторика для язика») риторична культура пов’язується з опануванням язиком, тобто метонімічним позначенням мовлення. Твір же «Takie trzy urzędy retor ma mieć wszędy» («Такі три влади ритор мусить завжди мати») виділяє три необхідні для риторики дари: навчати, урухомлювати й потішати, ототожнюючи їх із покликанням трьох Божих Осіб.

Символічна мова творів відзначається активністю міфологічного чинника. Тут поетичну творчість символізують Муза або й сам Аполлон, війну - Марс, кохання - Венера. Продуктивним методом творення концептів лишається зведення в один синтетичний образ міфологічних і християнських складників. Цілий цикл творів присвячений гіпотетичному впливові на місяці року астрологічних фігур, пов’язуваних із рухом сонця. При цьому із суто бароковою безпосередністю автор виявляє в символіці астрологічних фігур і відображення природних явищ, і містичні знаки. Так, Близнюки нагадують йому, як у травні чергуються тепло й вільготність, але водночас і як сполучаються Божа та людська природи в Ісусі Христі. Мріючи про визволення Святої Землі, автор оперує вже мовою євангельських символів і пише про бажане перетворення Голгофи на Фавор - гори страждань на гору Преображення:

Golgot niech w Tabor jasną się przemieni,

Taborskie błyśnij nam, Chryste, promieni!³⁰⁰

(«O przechwałce tureckiej na chrześcijan» -

«Про турецьке нахваляння на християн»).

²⁹⁹ Коли б Христос не плакав на землі, // Людина б у небі не засміялася зі святими (польськ.).

³⁰⁰ Голгофа нехай преобразиться в ясний Фавор, // Засяй нам, Христе, фаворськими променями! (польськ.).

Хвороби тіла (голови, очей, зубів) асоціативно пов’язуються з духовними недугами, зціленими Христом, і зазнають алегоричного переосмислення.

Структура деяких віршів позначається впливом фігурної поезії. Такими є вірші про хрест, текст яких взаємодіє з хрестоподібними графічними фігурами, складеними з різних літер або слів. Наприклад, над одним із віршів хрестоподібно розташовані літери CRUX (лат. хрест), сам же Лазар Баранович коментує символіку кожної літери: С - місяць, R - каміння, що розпалося зі смертю Ісуса, U - вістря списа, яким пробито ребра Спасителя, X - десять заповідей, через порушення котрих людством Господь страждав на хресті. Задум кількох маріологічних віршів виникає з гри слів: Марія і міра, Марія і рама (мається на увазі рамка до образу) тощо. У віршах про архангелів Михаїла та Гавриїла обігрується дослівне значення їхніх імен: Михаїл - «хто як Бог», Гавриїл - «мужність Божа» (коли точніше, «Бог є моєю мужністю»), а у вірші «Śpiewacy - pijacy» («Співаки - пияки») - багатозначність слова «кварта» (музичний термін і міра хмільного трунку та відповідна назва посуду).

Чимало творів відображають реалії епохи Руїни: братовбивчі чвари, небезпеку турецького поневолення, поділ України між Московським царством та Польщею. Зіткнення в бою двох «сарматських синів» Лазар Баранович визнає за історичну трагедію. Він метафорично описує часи Руїни як плавання човном по кривавому морю:

Krew ciecze jako woda, lodka nasza płynie We krwi, a człowiek jako mucha łatwo ginie;

Ociec synu nie wierzy i syn ojcu równie,

Zgaś, Panie, w Ukrainie zapaloną głownię³⁰¹ («Ukraińcowi jeśli rzeczesz ’’chłopie», na drugim wierszu to posłyszysz ’’chopię»» - «Коли скажеш українцеві ’’хлопе», у відповідь почуєш ’’схоплю»»).

Поет мріє про примирення русинів і поляків, про єднання християнських держав, яке б дозволило протистояти напасникам з півдня і навіть відвоювати в турків Святу Землю. Війна християнських народів з могутньою Османською імперією викликає в нього асоціації з історією Давида та Голіяфа: «Votum chrześcijan na Turka» («Урочиста обіцянка християн щодо турків»). Але у християнському світі автор шукає союзників лише серед католиків. Він різко критично відгукується на реформаційні рухи в західному християнстві, руйнування узвичаєних канонів: «Lutrowi - łotrowi» («Лютерові - негідникові»).

³⁰¹ Переклад Валерія Шевчука: Кров протіка водою, човном пропливають // Люди в крові: у світі, як мухи, згибають. // Батько не вірить сину, син - батьку, буває, // Пане, згаси в Україні вогонь, що палає (польськ.).