ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Свт. Іоан Максимович
Метафізична поезія

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Наступником Лазаря Барановича і в архипастирському служінні, і в поетичній творчості став митрополит Іоан Максимович. Він народився в Ніжині 1651 р. у шляхетській родині Васильківських. Прізвище Максимович походило від батькового імени. Максимович навчався в Києво-Могилянській колеґії протягом 1668-1676 рр., там же деякий час викладав.

Монаший постриг він прийняв 1676 р. у Києво-Печерській лаврі від архимандрита Інокентія Ґізеля. Був рукоположений у сан ієромонаха єпископом Лазарем Барановичем. З 1680 р. Іоан Максимович служив лаврським економом. Звідти 1684 р. він переводиться на посаду намісника до Брянського Свенського Успенського монастиря, куди у зв’язку із загрозою захоплення Києва переселилися монахи Києво-Печерської лаври. У 1695 р. Іоан Максимович був призначений настоятелем Чернігівського Єлецького монастиря і вже наступного року зведений у сан архимандрита. До Чернігова Іоана Максимовича запросив свт. Феодосій Углицький з метою знайти собі наступника.

Після упокоєння владики (1696 р., канонізований 1896 р.) Іоан Максимович стає третім єпископом з часу відновлення православної Чернігівської єпархії. Висвячений він був у Москві 10 січня 1697 р., керував Чернігівською єпархією 15 років.

Свт. Іоан організував відкриття в Чернігові Малоросійської колегії, влаштованої на взірець Києво-Могилянської (1700), дбав про розвиток друкарні. Саме там побачили світ такі твори архієрея: «Алфавіт, риѣмами сложенный» (1705), «Богородице Дѣво» (1707), «Театрон или позор нравоучительный» (1708), «Молитва Отче наш, на седьм Богомыслей расположенная» (1709), «Осм блаженств евангельских» (1709). Було також надруковано переклади Максимовича: «Царський путь Креста Господня» Бенедикта Хефтена (1709), «Иліотропіон» Єремії Дрекселя (1714). Архиєпископ славився також як майстерний проповідник. Деякі його проповіді було видано у книзі «Зерцало от писанія Божественнаго» (1705). У подяку за своє чудесне зцілення свт. Феодосієм Максимович написав йому віршову похвалу.

Свт. Іоана Максимовича спіткала доля багатьох освічених українців: 1708 р. він був звинувачений у зв’язках з Іваном Мазепою, потім змушений брати участь в анафемуванні гетьмана, а в 1711 р. піднесений у сан митрополита Тобольського й призначений на Сибірську кафедру. Розповідають, що це було помстою князя Олександра Меншикова за відмову відправити освячення храму в його маєтку на Чернігівщині у визначений князем день.

Свт. Іоан Максимович прибув до Тобольська 14 серпня 1712 р. човном по річці Іртиш. Три роки митрополит служив у Сибіру, здійснюючи активну християнську місію: навертав на християнство місцеві народи, налагоджував доброчинну опіку над бідними й знедоленими, дбав про шкільництво. Згодом православну духовну місію було направлено в Пекін, де владика упокоївся 10 червня 1715 р. Свт. Іоан Максимович був канонізований у 1916 р. Щоправда, деякі його книги («Богословів в пользу правовірним», «Осьм блаженств») були в Росії заборонені.

«Алфавіт» (1705)

Ориґінальна назва: «Алфавіт собранный, риθмами сложенный, от Святых Писаній, из древних реченій на ползу всѣм чтущим, в правой вѣрѣ сущим» (1705). Книга написана церковнослов’янською мовою.

На початку подано вірш на російський царський герб (двоголовий орел), посвяту царевичу Олексію, вірш-панегірик йому й усьому монаршому домові, віршову передмову «Ко люботщаливому читателю». Програмний характер має вірш «Алфавит», де досконала завершеність алфавіта інтерпретується як символ досконалости Пресвятої Тройці:

Отец в Сынѣ, Сын въ Отци, Дух Свят во обоих,

Различно пребывают в ипостасех своих.

Отец Алфа, Омеґа Сын и Дух Свят также,

Едино вcѣx начало сповѣдует всякже³⁰² (арк. 1) .

Збірка відображає універсалізм барокового мислення, прагнення символічно втілити в тексті найширшу картину світобудови. Твори подаються за гасловим принципом, як енциклопедичні статті. Так, слідом за віршем «Алфавіт», який дещо порушує абеткову послідовність, ідуть вірші «Авраам», «Агаθон» (кілька відносно невеликих творів про давнього аскета авву Агафона, що нагадують патерикові новели), «Александер», «Алимпій», «Аммон», «Антоній», «Антоній Великий» (кілька віршів «Антоній» також стосуються єгипетського основоположника монашества й розробляють сюжети патериків), «Арсеній», «Ахила». Вже тут видно повчальну настанову, яка визначає пріоритетне залучення автором аскетичних мотивів давньої агіографії.

³⁰² Тут і далі посилання на книгу: Іоанн Максимович, архієп. Алфавіт собранный, ривмами сложенный... - Чернигов, 1705. - 151 арк.

Барокова дотепність виявляється в циклі віршів на літеру «Б» («буки»), аналогу до якої не було у грецькому алфавіті. Автор зазначає під знаком літери: «Алфавит греческій буки не имѣєт», потім же подає кілька віршів знов-таки на повчальні сюжети із життя давніх аскетів. Та на початку він пояснює:

Кто книжнопремудр, имен себѣ да снискаєт,

Наш же скудный знати ум недоумѣваєт.

Ибо як небесных звѣзд неудоб счислити,

Так на земли имена вcѣx святых явити.

Имена их на небесѣ вся суть написанна,

Где безперестанно духи спѣвают: «Осанна».

Лучше єст дѣйства чести, нѣж имен искати,

Яко могут чтящего в небо управляти (арк. 10 зв.).

Іншими словами, брак відомих імен на літеру «Б» ще не означає справжньої відсутности їх у історії спасіння. Діяння ж невідомих на ім’я святих розробляються в наступних 14 віршах. До речі, й під гаслом «Неизвѣстный» вміщуються ще тридцять творів про безіменних подвижників минулого.

Попри абсолютну перевагу агіографічних сюжетів з аскетично-повчальною тематикою, час від часу автор виходить в інші тематичні площини. Додаючи твори на богородичні мотиви, він зазначає:

Не вопрошай: - Что Дѣва здѣ напечатлѣся

Под лѣтерою «добром»? Речем: Не чудися.

Добро, добродѣтель в Алфѣ знаменуєт.

Дѣва - корѣнь всѣх доброт, в добрѣ началствуєт.

Возрасти благ плод, Христа, красна добротою,

Да препитаєт гладна человѣка собою.

Воистинну достойно в добрЄ Дѣвѣ быти,

Яко добродѣтель всѣм готова творити (арк. 20).

Церковнослов’янська назва літери «Д» - «добро» - стає вихідним пунктом для пошуку містичних глибин феномену Богоматеринства. До того ж насичення коренем «добр» цілого вірша створює ефект алітерації, розширюючи виражальні засоби вірша шляхом використання акустичних ефектів. Новозавітні основи сюжету має великий вірш «Святый апостол Петръ» (арк. 87 зв.-93).

Інколи до агіографічних сюжетів долучаються твори про античних героїв: Олександра Македонського, Креза, Камбіза, Діогена. Звичайно добираються повчальні мотиви, що мали відповідати авторській етичній програмі. Так, вірш про Камбіза нагадує леґенду, за якою він видав закон: із судді, викритого в хабарництві, здирали шкіру. Є навіть вірш про імператора Оттона, а також кілька віршів «Цар» - про випадки із середньовічної європейської історії.

Кілька творів мають сюжети богословського характеру: « Лутургія», «О смерти», «Страсть Христова», «Симонія», «Тайны пресвятыя», «О тайнѣ покаянія», «Тайна», «Отлученіє», «Щедроты». Характерне захоплення чудесними випадками із житій святих виявляється у віршах про чуда Пресвятої Богородиці та свт. Миколая Мир-Лікійського.

Серед більших за обсягом творів виділяється вірш про Олексія, чоловіка Божого. Він детально розробляє драматичний сюжет улюбленого із середньовічних часів житія. Разом із тим використовується нагода для доповнення агіографічного сюжету панегіричними мотивами, викликаними тезоіменитством зі святим і батька, і сина російського царя. Винахідливість автора виявилася в пошуку додаткових семіотичних площин царських імен, а також формуванні з них знакової системи, спроектованої в символічну перспективу тексту, визначену початковою гравюрою:

Государ наш царевич Алексій названный,

Да по отцу одержит скуптр от Бога данный.

Єго же храбростію иматъ наслѣдити,

Яко орел, дѣдичне имя обновити.

Петр єст камень, Алексій с каменя родился,

Дабы им всяк супостат в конец сокрушился (арк. 35).

Тут же додається фігурний вірш, у якому прочитується в різних напрямках одна фраза: «Государу царевичу Алексію Петровичу многая лѣта». Можна собі уявити, як відгукнулися б митрополитові Іоану ці здравиці, якби він прожив дещо довше: царевич Олексій утік за кордон, його заманили в Росію й стратили за батьковим наказом 1718 р.

Заслуговує на увагу віршовий переспів православного Сповідання віри (арк. 42-48 зв.), а також полемічне «Прѣніє христіянина с аріянином» (арк. 93 ЗВ.-95).

Закінчується збірка віршами «Омеґа» (про Божу всемогутність і нескінченність), «Паки» (інша версія цієї теми), «Молитва ко страждущему Христу» та безіменним твором з грайливо поданою вихідною інформацією про книгу:

Мы дерзнухом се слоги, тупом зобразити,

Наши труди новыя свѣту из’явити.

Да болшая честь Бога пред вѣки рожденна

Будет во вѣки вѣком никогда спразненна.

В царство пресвѣтлѣйшаго царя правовѣрна

Петра, в воєх избранна, в всяком дѣлѣ мерна.

Алексеєвича, та Алфа начертанна,

В катедре Чернѣговской Богом нам поданна.

Во время Іоанна преосвященного

Архієрея, стаду Богом врученного

Максимовича. Тогда славна Іоанна

Єго царской пресвѣтлой державы гетмана,

Начертанна Мазепы, перва кавалера

Апостола Андрея, патрона севера,

Напечатанна же єст при храме всесилной

Троици святой Илѣнской, в Бозствѣ нераздѣлной.

Останні рядки книги повертають нас до лейтмотиву, визначеного вступними розділами: принесення твору царевичу Олексієві Петровичу.

«Богородице Діво» (1707)

Оригінальна назва - «Богородице Дѣво книга нареченна, от Троицы Пресвятыя пред вѣки сложения» (1707). Це найбільша українська поема метафізичного змісту - складається з 24 тис. рядків.

Композиція твору визначається центральною роллю в ній молитви «Богородице Діво, радуйся»: «Богородице Дѣво, радуйся, благодатная Маріє, Господь с Тобою; благословенна Ты в женах и благословен плод чрева Твоего, яко Спаса родила єси душ наших». Розділи поеми будуються як віршові медитації над кожним словом молитви. До основного тексту поеми додано передмову, післямову, список друкарських помилок - і всі ці частини, навіть список помилок, заримовано.

Барокова тенденція до всеохопности, енциклопедичної повноти тексту виявилася в широкому залученні різноманітного гімнографічного («Канон до Пресвятої Богородиці»), житійного, історичного матеріялу, що стосувався марійного культу. Автор використав сотні сюжетів на богородичну тематику: свідчення Святого Письма про шанування Богородиці, матері- яли з творів Отців Церкви, церковної історії та християнської агіографії. Особливе місце займає у книзі віршовий опис чудес від образів Божої Матері, зокрема Іллінської Чернігівської ікони, явленої 1658 року.

Сам Іоан Максимович зауважував: «Не новоє пишу, з святых собираю.., слово многими риθмами разширяю». Серед джерел свого твору він називав збірку свт. Димитрія Туптала «Руно орошенное», що не завадило свт. Димитрієві різко критично відгукнутися про твір Іоана Максимовича. Звинувачення у графоманстві, висловлене сучасником, повторювалося безліч разів і досі підміняє літературознавчий аналіз тексту, ніким і ніколи не проведений.

Хронологічна таблиця

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти