Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005

Іван Орновський - панегірист кінця XVII - початку XVIII століть
Персоналії та пам'ятки другої половини XVII-початку XVIII століть

Всі публікації щодо:
Історія літератури

Про Івана Орновського точних біографічних даних не маємо.

Жив у другій половині XVII — на початку XVIII ст., був ровесником І. Величковського, І. Максимовича та Д. Туптала, бо вірші його входять до "Книжиці" І. Ведичковського, що містила в собі твори авторів із близького оточення поета, отже, народився близько 1651 р. Очевидно, навчався в Київській академії. Помер, очевидячки, після 1705 р. — року, коли вийшла остання книга поета. Більше зв'язаний він із Чернігівським атенеєм, бо саме в Чернігові видано його поетичні книги "Небесний Меркурій" (1686) на честь Станіслава Голинського; "Муза Роксоланська" (1688) — панегірик І. Мазепі; "Спеза (Скарбниця) дорогого каміння" (1693) — панегірик І. Обідовському1, "Аполло Сармацький" (1703) — шлюбний панегірик на честь Симеона Лизогуба та Ірини Скоропадської, на сьогодні ще не знайдений. Усі ці книги писано польською мовою, пересипаною латиною, однак віршував і книжною українською, кілька таких віршів умістив у згадану "Книжицю" І. Величковський. Можливо також, що був наближений до гетьмана І. Мазепи, бо славив його та його родину. Так, у "Музі Роксоланській» пише про "славу і фортуну з гербових знаків пана Івана Мазепи", а "Скарбниця дорогого каміння" присвячена небожеві гетьмана, говориться там і про нього (в передмові і в тексті). Славиться І. Мазепа і в інших творах І. Орновського, зокрема у виданому в Києві в 1705 р. "Багатому саді", про який скажемо докладніше.

Повна назва цієї книги "Багатий сад, засаджений гербовими трояндами вельможних їхніх милостей панів Захаржевських, відданих його царського найяснішого маєстату, стольникові та полковникові харківському, його милості пану Теодорові Захаржевському в панегіричному презенті". Книга вийшла у "святій чудотворній великій лаврі Києво-Печерській, року 1705" — це одна з найбільших розмірно українських панегіриків-поем, має 158 ненумерованих сторінок великого формату. До тексту в деякій частині тиражу (трапляються примірники ілюстровані й неілюстровані) додано гравюри на міді Івана Щирського. "Каталог стародруків, виданих на Україні" Я. Запаска та Я. Ісаєвича2 фіксує різновид цього панегірика під назвою: "Багатий в рідні, славі та гонорах сад, засаджений гербовими трояндами їхніх милостей панів Захаржевських на позір по своїх квартирах", також із гравюрами І. Щирського, який має 21 аркуш, орнаментований рамкою, видрукованою золотом.

1 Уривки із «Спези дорогого каміння» в українському перекладі див.: Антологія української поезії. Т. І. К., 1984. С. 220-224; Марсове поле. Кн. 2. К., 1989. С. 140-145.

2 Запаско Я., Ісаєвич Я. Каталог стародруків, виданих на Україні. Кн. II, ч. 1 (1701-1764). Львів, 1984. С. 22. № 817.

Розглянемо перший варіант книги. Вона розпадається за змістом на дві частини. В першій ідеться про рід Захаржевських загалом і подається його генеалогія. Цей рід належав до герба Долива; свідчиться, що всі з того роду відзначалися військовими подвигами, про них писали Папроцький та Окольський. В гербі Доливи були й польські королі, і литовські знатні роди. Так, Матвій Захаржевський брав участь у битві при Орші 1515 р., його нащадком був Григорій Захаржевський, полковник харківський, власне Донець Григорій Єрофейович, який, найочевидніше, зв'язувався з польськими Захаржевськими для доказу шляхетності його роду цілком апріорно — так у той і пізніший час не раз чинилося. У другій частині твору оспівуються подвиги Захаржевських-Донців, починаючи від Григорія, особливо на Дону, за що Григорій дістав прізвище Донця. Поет свідчить, що Григорій спершу був римо-католиком і звався Адамом, потім у дитячому віці переведений у православ'я і назвався Авдієм, а на Дону назвався Григорієм — коли це й справді було так, маємо цікавий причинок до історії надання власних імен у той час. Григорій брав участь у війнах із турками в містах, що лежать над Чорним морем. Воював і з татарами. Бувши харківським сотником, Г. Донець брав участь у війні з поляками на Лівобережжі в 1663—1664 рр. Побудував містечко Маяк, де тричі розбивав татар. Після відходу із Слобожанщини полковника Івана Сірка Г. Донець перейняв його уряд, хоч козаки здебільшого відійшли із Сірком. Донець почав наново населяти слободи, будувати фортеці та засновувати міста. Іде в зимовий похід на Орду й розбиває її. Змагався з татарами і в 1679 р. і після цього, насипав вали, влаштовував фортечні пункти — за це дістав титула ще й балаклейського

полковника; заснував фортецю Ізюм та інші поселення. Таким чином, у панегірику докладно розповідається про цього визначного козацького полковника. Розказується і про його синів Костянтина та Теодора, й також вельми докладно. У 1684 р. Григорій дістав від царів Івана та Петра чин стольника, помер у 1691 р., перед цим заснувавши Харківський Курязький монастир, збудував там дві церкви. Костянтин Донець помер від рани в 1692 р., він також був полковником та стольником після батька. Теодор брав участь у Кримських походах, у змаганнях з татарами, спершу був сотником, а тоді полковником харківським, згодом і стольником. Теодор брав участь у здобутті Казикермена (1695) і в шведських походах, про що також докладно оповідається. Описується й молодший син Григорія Іван.

Іван Орновський — один із найвидатніших полономовних українських поетів своєї доби. Його панегірики багаті не тільки фактографічним матеріалом до історії України, але й глибокими роздумами про світ, людину у світі та життя взагалі, а побіч описів батальних сцен чи воєнних дій поет не прославляє війни, як-от його сучасники: С. Яворський, П. Орлик, П. Терлецький3 та ін., а сумує з того, що богиня війни Беллона "б'є в литаври тривогу і мир проганяє" ("Спеза (Скарбниця) дорогого каміння"), і заявляє:

І де сльози з їдкого з'являються диму,

Чи ж ти будеш, як пташка, співати у риму?

Титулка книги "Муза Роксоланська І. Орновського, 1688 р.

3 П. Терлецький написав панегірика Б. Шереметьеву — див. уривки в українському перекладі: Марсове поле. Кн. 2. С. 149— 157.

Палац Захаржевських. Гравюра І. Щирського

В панегіриках "Муза Роксоланська" і "Скарбниця дорогого каміння" поет маніфестує себе слугою Роксоланського Парнасу. Так, зустрічаючись із Аполлоном у час візійного сну, він приймає науку патрона мистецтв:

...Роського Парнасу

І сармацьких муз слуго, чом злотного часу

Не шануєш належно, прекрасні години

Й Гелікону неважиш ясні полонини?

Хай рука твоя завше до праці тяжіє,

Цнота з праці на славу надію леліє,

Хай Беллони смерч грізний безвісно загине,

А тоді з вод Пімплейських хай слава поплине,

Бо як будеш у віршах когось прославляти,

Будеш славу не меншу й собі заживати...4

Вірш Івана Орновського блискучий, повний метафор, образів, античних уподібнень, якими він густо, іноді аж надто, наповнює текст, є тут немало й цитувань. Уживає найрізноманітніших розмірів силабічного вірша, з'єднуючи різноскладові строфи і рядки, отже, у творчості поета маємо зразки високого бароко. Але така перегущеність тексту створює людині, не ознайомленій з образами античної мітології та літератури, значну трудність при читанні. В І. Орновського, як і в П. Орлика, так званий бароковий класицизм дійшов апогею; в Орновського наявні й елементи гуманістичного світобачення (наприклад, настроєність супроти воєн), але загалом світогляд поета бароковий. Викладом його є вірш "Образ" із "Багатого саду"5 — один із найблискучіших творів давньої української поезії, в якому світ подається як система суперечностей: тимчасового й вічного, життя і смерті, сили й кволості, плинності й застиглості, величі й малості, широкості й вузькості, багатства й бідності. Поет декларує:

Все в змінних фарбах світу з'єднано чудовно,

На нетривалім ґрунті міцно уґрунтовано,

Летить вогнистим колом в вічнім морі згуби...

4 Антологія української поезії. Т. І. С. 223-224.

5 Уривки з «Багатого саду», зокрема вірш «Образ», див.: Антологія української поезії. Т. І. С. 224-227; Марсове поле. Кн. 2. С. 145-148.

Всі цінності світові — символ "осіннього часу", бо "час знищує всі речі молотом важезним". Поет сумнівається, що "людська ненадійність вічне щось збудує" — все поруйнує зуб часу (типово бароковий світогляд), бо "гріб — це гріб", усе творене зникає й руйнується, а вічність справжня є хіба що "в перловім неба полі". Через це І. Орновський із відчаєм вигукує:

Навіщо ж людська думка з попелу будує,

Якісь ігриська ладить, робить щось, руйнує?

Цей песимізм поета зумовлений пережитими катаклізмами і воєнною розрухою в Україні в другій половині XVII ст., а також, очевидно, непевністю становища Козацької держави, адже він оспівував одного з головних основників її Івана Мазепу. Нагадаємо, що "Багатий сад" І. Орновського вийшов у 1705 р., саме в той рік, коли І. Мазепа зневірився в російській орієнтації й почав обмислювати, як би з-під Росії Україну вирвати, адже Росія втягувала Козацьку державу в безнастанні імперіялістичні війни, в яких гинула передусім Україна. Про недвозначне ставлення І. Орновського до тиранії свідчать і окремі вірші його "Багатого саду", де він протиставляє людину злостивого серця людині добрій, зло і добро і дає настанову "добром закляті злості воювати"; апологізує по-ренесансному мудрість і самовиховання через ту ж таки мудрість, заявляючи:

Не штука карту світу в ланцюг закувати,

А спробуй свого серця повіддя тримати...

Він засуджує правителя, що мав "кров Нерона" (натяк на Петра І), а славить того правителя, в якого "доброти корона" на скронях, людину "із плем'я добротворця Феба", бо "над добро в людині більшого не треба". Взірець володаря для нього — Іван Мазепа, мудрий правитель, який плекає науки й мистецтва. Про це поет прямо говорить у передмові до "Спези дорогого каміння": "Що в мудро героїчнім домі Мазепів не сам тільки Марс бойовий зводить шики, але вводиться і богиня Паллада... і в ньому (в Мазепі. — В. Ш.) на вічний тріумф сузір'ям мудрості поклалася корона". Мазепу І. Орновський, як і П. Орлик, називає "руським Альцідом", тобто Гераклом. Не дивно тому, що після 1705 р. І. Орновський замовкає — після повстання гетьмана йому, виразному мазепинцю, місця на "Роському Геліконі" вже не було.

Творчість І. Орновського значною мірою ще не вивчена. З його панегіриків перекладено лишень уривки, не всі книги знайдено, нічого з його текстів не переопубліковано в оригіналі, не кажучи вже про повний переклад українською мовою. Загалом із літературознавців цим поетом ніхто спеціально не займався, що було зв'язано з обезславленням його безпосереднього патрона Івана Мазепи та й важкочитабельністю його творів. Але в "Роському Парнасі", саме тому, який гуртувався довкола Івана Мазепи, і де процвітало високе бароко з усіма його словесними іграми, особливо складною образністю та системою викладу, того, зрештою, бароко, проти якого у своїй поетиці пізніше запротестував Т. Прокопович, ім'я Івана Орновського треба поставити чи не на першому місці, бо, зрештою, серед інших панегіристів того часу (С. Яворського, П. Орлика, П. Армашенка, А. Стаховського та ін.) він не тільки залишив найбільше власних творів, а й визначався особливою талановитістю, високим розумом, і жанр панегірика використовував не лише для прославлення визначних людей свого часу, що могло робитися й на замовлення (наприклад, цей-таки "Багатий сад"), але й для вислову власних думок і власного світобачення, власних, зрештою, поетичних рефлексій з медитаційними пасажами і розмислами про життя та світ.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.