Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005
Василь Григорович-Барський та його «Мандри по святих місцях»
Персонали та пам'ятки XVIII - початку XIX століть
Пізнє бароко
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Паломницька проза в Україні мала свій довголітній розвиток, починаючи від "Ходіння Данила Паломника", який у 1106— 1108 рр. здійснив подорож до Палестини, а близько 1113 р. описав її, після чого такий жанр і встановився в українській літературі. Але все це були твори розмірно невеликі, більш чи менш цікаві, зрештою саме вони стали тим естетичним фундаментом, на якому побудував Василь Григорович-Барський власні "Мандри"1.
Василь Григорович народився 1 січня 1701 р. в Києві в родині крамаря, його предки походили з міста Бара, від чого письменник узяв собі псевдоніма Барський. Інший його псевдонім Плака-Альбов. У 1715— 1723 рр. навчався в Київській академії, про що пише в "Мандрах" так: "Хоч і не сильний у науках був, одначе пройшов малі школи до риторики і почав філософські у дні ректорства в академії Київській Теофана Прокоповича, що був потім архієпископом Новгородським, по ньому Сильвестра Пиковського, деякий час і Йосипа Волчанського"2. 20 липня 1723 р. рушив у Львів, щоб вилікувати хвору ногу; на початку 1724 р. почав навчатися у Львівській єзуїтській академії, а у квітні того року подався в Італію, щоб відвідати святі місця, ішов туди через Угорщину та землі Священної Римської імперії, був у Відні, її столиці. 28 липня прийшов у Бар в Італії, звідти рушив до Неаполя та Рима, тоді через Флоренцію до Венеції, звідкіля в березні 1725 р. відплив на о. Корфу, потім через Каталонію на Занд до острова Хіо. Пробувши там деякий час, поплив у Солунь (Салоніки), звідки ходив на Атонські гори. Повернувшись у Солунь, 1 вересня відплив до Єрусалима й обійшов найзначніші міста в Палестині. 25 квітня 1727 р. прибув морем на острів Кіпр, звідтіль у Рахід, потім Нілом дістався в Каїр. 20 березня 1728 р. рушив через Суез в Аравію на Синайську гору, звідкіля повернувсь у Каїр, а в 1729 р. знову відвідав Єрусалим і обійшов усю Сирію, перебував тут у Тріполійському училищі до 1731 р. На початку 1734 р. в Дамаську антіохійським патріархом Сильвестром був пострижений у ченці, відтак поїхав на о. Патмос. У 1735—1736 рр. обдивився й описав майже всі монастирі о. Кіпр, в 1737 р. зупинився в Патмосі і пробув там шість років, тобто до 1743 р., в середині якого був відізваний російським резидентом Вишняковим до Константинополя, де пробув до половини травня 1744 р., звідси знову рушив на Атон, де прожив до 1745 р., докладно описуючи тамтешні монастирі, — на цьому опис його "Мандрів" і завершився. Звідтіля в 1745 р. відвідав Кіпр, Епір та Лівадію, роблячи там замальовки. В середині 1746 р. прибув до Константинополя, де потрапив у немилість нового резидента Росії Г. Неплюєва, було наказано його заарештувати й відправити через Чорне море на батьківщину. Мандрівник однак рушив додому пішки через Румунію, Болгарію, Валахію, Молдавію і прийшов до Києва 2 вересня 1747 р. Прожив тут, маючи опухлі ноги, 35 днів і 7 жовтня 1747 р. помер. Похований у Братському монастирі.
1 Огляд паломницької літератури див.: Голубцов М. К вопросу об источниках древнерусских хождений во св. земли // Чтения в обществе истории и древностей российских. 1911. Кн. 4. С. 1-78; Білоус П. Творчість В. Григоровича-Барського. К., 1995.
2 Пешеходца Василия Григоровича-Барского-Плаки-Албова, уродженца киевского путешествие к святым местам. СПб., 1800. С. 1.
В. Григорович-Барський. Малюнки з "Мандрів Витлиєм та монастир св. Якова в Єрусалимі
Книга Василя Григоровича-Барського, писана в дорозі із супровідними малюнками, після смерті залишилась у матері, її хотіли видати С. Тодорський та О. Розумовський, але смерть обох тому завадила. Вперше вийшла друком у Санкт-Петербурзі, коштом князя Г. Потьомкіна та за дбанням Василя Рубана, в 1778 р. з передмовою того-таки В. Рубана, на 796 сторінках; згодом виходила в 1785, 1793, 1800, 1819 рр. і в науковому виданні М. Барсукова в чотирьох частинах, уперше з малюнками в 1885—1887 рр. з великою розвідкою видавця. Видання XVIII ст. були русифіковані мовно, про що пише В. Рубан: "Що стосується мови, якої вживав творець, вона залишалася така, яка була у автора, тобто славеноросійська, виключаючи деякі польські та малоросійські слова, які або змінювалися на вживані (тобто російські. — В. Ш.) чи в дужках пояснені були, що і сам творець без сумніву учинив би, коли б життя його продовжувалося б, бо він мав намір виправити всі "Мандри"3, чим було знищено український характер словенської мови, яка була в автора не словено-російська, а словено-українська.
Повна назва книги: "Пішоходця Василя Григоровича-Барського, Плаки-Албова, уродженця київського, ченця антіохійського Мандри по святих місцях у Європі, Азії, Африці, які там є, початі в 1723 році і закінчені в 1747 році, ним самим писані». Твір складається з двох частин. Частина перша містить опис мандрів із 1723 по 1735 р., тобто кінчається перебуванням на острові Кіпр. Друга частина охоплює мандри з 1735 по 1747 р.; до того додані мандрівні свідоцтва і перелік малюнків.
"Мандри" В. Григоровича-Барського напрочуд докладні, з них постають виразна картина різних місць країн Заходу та Сходу, які відвідав мандрівник, звичаї та побут різних народів, зафіксовано немало даних про сучасне й минуле буття держав, міст, поселень, архітектурні пам'ятки описано з безліччю деталей, що робить виклад певною мірою монотонним, а побіч із тим трапляються пластично виписані картини, повні руху та життя, подано безліч характеристик людей, з якими мандрівник зустрічався, викладаються і власні розмисли та рефлексії, що надає окремим місцям опису цілком художнього характеру. Цікавий твір і своїми етнографічними описами, докладно з'явлено мандрівки морем. Ось зразок письма Василя Григоровича-Барського:
"З ранку у суботу, вересня 11 дня, коли починався день, зашумів вітер, хоч і помічний, але вельми шумливий та сильний, до того зморочилося світло хмарами, і була тьма велика, аж не бачили, куди пливти; до того ж блискоти та громи почалися, і полив дощ великий; вітер же без міри сильний, і носився корабель, а море без потреби покривається морськими хвилями і ледве не розірветься від великого вітряного подиху, і ледве не перекине корабель, і всі були у великому жасі, просячи Бога, щоб збавив нас од наглої смерті, і вже сподівалися загинути, одначе Бог милостивий милує тих, хто закликає його".
3 Там-таки. С. VIII.
Як бачимо, опис значною мірою охудожнено, але зберігає він документально-описувальний характер і має значення хроніки-документа, твореної в поетиці діаріушної прози, тобто ввібрав у себе художні засоби так званих діаріушів. До речі, близьким до "Мандрів" В. Григоровича-Барського був "Діаріуш подорожній" Пилипа Орлика, писаний також у 20—30-х роках XVIII ст. Таким чином, "Мандри" не є чистого типу паломницьким твором, хоч і таку мету автор перед собою ставить, а здобуває характер літописного дійства (як "Діаріуш подорожній", записувався хронологічно, день у день, місяць у місяць, рік у рік), не випадково автор удається до історичних алюзій, перебуваючи в тому чи іншому місці. Можна знайти тут і зачатки роману-подорожі, в якому автор не тільки віддає увагу оглядові об'єктивного світу, а й записує власні переживання. У цьому плані твір близький до автобіографічного запису власного життя Іллі Турчиновського «Моє життя і страждання", отже, бачимо тут і житійний елемент. Загалом же за розмахом, широтою, докладністю книга В. Григоровича-Барського не знає собі рівних ні в тодішній літературі, ні в попередніх епохах — пілігримські сказання були до В. Григоровича-Барського значно убогіші за змістом і широтою розповіді, як і широтою завдань, які автор перед собою ставив, — тут із ним може рівнятися хіба згаданий твір П. Орлика. Саме оця широта й дає змогу витворити універсальну картину світу, що було властиве поетиці бароко, але це чиниться не через абстрактне узагальнення, не через відбиття універсальних рис у якомусь мікросвіті (як це вчинено в "Мандрах Гуллівера" Д. Свіфта, а в нас у творах Климентія Зіновіїва чи Данила Братковського), а через документальний опис того найширшого світу: Європи, Азії, Африки, тобто в тих трьох його компонентах, які на той час поняття світу складали (очевидячки, й мандрівки свої письменник планував, виходячи з такої засади), причому, описуючи ті три світи, автор по-своєму їх порівнює і протиставляє, на цих засновках будуючи свою універсальну картину.
Таким чином, Василь Григорович-Барський створив в українській літературі безпрецедентний твір, який не мав аналогії в попередній та сучасній українській літературі — про "Діаріуша подорожнього" Пилипа Орлика він не міг знати, хоч шляхи обох могли б і перетнутися в Салоніках; і цей твір, здається, впливав на наступників, згадати б Луку Яценка (1729—1807). У 1764 р. Лука Яценко, ієромонах і намісник Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, також відбув на Схід і прожив там решту свого життя, залишивши опис своєї подорожі в 13 томах, який і досі, на жаль, залишається в рукописі, відтак учені назвали Луку Яценка молодшим Григоровичем-Барським4, хоч питання про вплив "Мандрів" В. Григоровича- Барського на твір Л. Яценка залишається проблематичним, адже виїхав з України перед виданням "Мандрів".
Титулка наукового видання "Мандрів". Санкт-Петербург, 1886 р.
4 Попов А. Младший Григорович // Труды XV археологического съезда. Т. I. М., 1914. С. 88-89.
Цікаво, що В. Григорович-Барський, творячи власну мандрівку, а з нею і твір, переконаний, що не зі своєї волі це чинить, а з Божої, бо "незбагненний його про смертних промисел та нагляд". І далі:
"Ніколи не гадав я, що ходитиму по стількох далеких країнах, понесу й підійму такі великі праці, звільнюся від безлічі бід та відвідаю численні святістю прославлені місця, бачитиму й опишу всілякі країни та міста, чудові споруди і преславні монастирі, пустині, скити, церковні чини, житія і діяння народів, яких я бачив; знову-таки знаменитих мужів та інші достопам'ятні та достохвальні речі, одначе сподобив таке премудрий Творець всесвіту! Через це і все те, що бачив, не для власного марнолюбства, але у славу і подяку Богу і на користь тим, що читають чи послухають це, покладаю тут".
Ці слова ніби заперечують викладену вище думку, що свої мандри автор планував, щоб створити універсальну картину світу, але те, що, починаючи свою роботу, тобто записи, не про себе думав, а про читача, велить думати, що задум мандрів був у нього таки свідомий, а не стихійний, а честь Богу віддавав за тодішніми моральними принципами — так робили й інші творці.
Сучасники розуміли винятковість та велич цього твору, через що в майже неможливих умовах для українського книгодрукування у XVIII ст. доклали немало старань, щоб ця книга таки побачила світ, що й сталося, хоч і пожертвувано було особливостями української мови автора. Дух же його залишився, а ще й очі українця, якими дивився на тодішній всесвіт: Азію, Африку та Європу.
І ще одну варту уваги річ треба зазначити. Василь Григорович- Барський виступає в "Мандрах" як один із перших наших мистецтвознавців: подає зразкові дослідження й описи мистецьких пам'яток різних країн та народів; навіть як художник творить малюнки свої з мистецтвознавчою метою. Недаремно і його молодший брат Іван (1713— 1785) став одним із найвидатніших українських архітекторів і збудував багато споруд, переважно в Києві, зокрема дзвіницю Кирилівської церкви, церкву й дзвіницю Петропавлівського монастиря, церкву святої Покрови й Миколи, будинки й дзвіницю в Козельці та багато іншого. Можна з певністю припустити, що братові "Мандри" не тільки були йому відомі, а й справили на великого будівничого свій вплив, зокрема його описи та малюнки архітектурних пам'яток. Недаремно Іван у кінці рукопису "Мандрів" записав і від себе сімейного літописця Барських, хоч і скромного й малослівного, але створив цікаву картину життя цього винятково обдарованого українського роду, який залишив своїм нащадкам немеркнучі пам'ятки високого духу.
