Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2005
«Діалог Енея з Турнусом» із 1745 року
Персонали та пам'ятки XVIII - початку XIX століть
Пізнє бароко
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Цей загадковий поетичний твір середини XVIII ст. знайшов у підручнику поетики, складеному в Чернігівському колегіумі в 1745 р., дослідник "Енеїди" Івана Котляревського Михайло Марковський1. Поетика звалася "Аполлоновий театр", на жаль, і публікатор ширшого огляду її не подав. Про сам твір дослідник зазначав небагато, тільки те, що "він цікавий, як ще один довід на те, що зацікавлення до мотивів "Енеїди" було досить поширене в нас на Україні і навело автора цього підручника на думку скласти, як приклад трагедії, самостійний твір на вигаданий сюжет про те, як Турн вигнав Енея з Італії"2. Можна гадати, що діалог призначався для постановки на кону, про що свідчить хоч би той факт, що жіночі образи "Енеїди" (наприклад, Екуба чи Касандра) переведені тут на чоловічі, отже, призначалися на виконання студентами Чернігівського колегіуму. Водночас твір має й усі риси літературного діалогу, які писалися не раз і в XVI, і в XVII ст. Загалом назва "Діалог Енея з Турнусом" дана публікатором і не є зовсім точна, адже в розмову включаються і знатні троянці Антенор, Касандра, Сенатор (цей може бути тотожний із Касандрою), Конкурент, тобто примирювач, однак основна дискусія таки ведеться між Турном та Енеєм.
Перше, що звертає увагу, — це цілковита довільність травестії "Енеїди" Вергілія, тло знаменитого античного твору подається як ширма для діалогу цілком самостійного з явними проекціями на живе життя, зокрема на Івана Мазепу, чим цей твір для нас і найбільш цікавий.
Структура діалогу досить проста. Починається апострофою (зверненням) Турна до Бога, в ній маємо травестію літописів, у тих місцях, які починають історію своєї землі, а ведеться вона, ясна річ, від Адама. Після того влада над світом перейшла до Авраама. Про Ноя не згадується, але свідчиться, що Бог розділив світ на чотири частини — ремінісценція з "Повісті врем'яних літ", де говориться про розділення після Ноя світу між його синами: Сим дістав Схід, Хам — Південь, Афет (Яфет) — Північ і Захід; наш же автор говорить про чотири окремі частини: схід, південь, захід, північ. Далі йдеться про заснування Рима Ромулом, Юлієм та Нумасутом; римська історія тягнеться до Августа, сином якого був начебто Аеній Латин, тобто маємо історичний анахронізм, бо виходить, що історія з Енеєм відбувалася начебто після Августа, десь на початку нашої ери. Гадаємо, однак, що цей анахронізм не є ознакою поганого знання історії автором, спробуємо розшифрувати його далі. Загалом же апострофа вістить, що влада Турна спадкоємна. Еней же, який прибув до Рима, — володар безправний, який не має підстави для влади в Римі. Це проголошує Турн.
Будинок Чернігівського колегіуму
1 Марковський A. Найдавніший список «Енеїди» І. П. Котляревського і деякі думки про генезу цього твору. К., 1927. Тут подано текст діалогу в оригіналі на с. 103—107.
2 Там-таки. С. 103.
Еней заперечує, нагадуючи, що Еней мав за дружину Аатинову дочку. На нашу думку, тут досить химерно відбилися дискусії між Росією (персоніфікацією якої виступає тут Турн) і Україною (персоніфікацією якої є, за поетичною традицією, Троя, а отже й Еней3). Турн же вважає законним спадкоємцем таки себе, а Енеєві дорікає так:
Згадай собі Трою, котора тобою
Дорешти розбита, до того ж розрита —
Од твого лукавства те сильнеє царство
Пропало навіки поміж чоловіки4.
Оце «од твого лукавства" мимоволі відсилає нас до Івана Мазепи, адже саме його прийнято було в ті часи називати "лукавим": так він, до речі, подається і в літописі С. Величка. Загалом, щоб збагнути механіку підтексту у цьому творі, треба перенестись у час, коли діалог творився. Про це напишу докладніше в наступній розвідці про драму Г. Конисько- го, яка так само вела дискусію між Росією та Україною у XVIII ст. і є ніби другою ланкою в ланцюзі цього дискурсу, який можна позначити так: "Діалог Енея з Турнусом", драма Г. Кониського «Воскресіння мертвих", "Розмова Великоросії з Малоросією» С. Дівовича і, нарешті, "Історія Русів» й «Енеїда" І. Котляревського. Тут лише скажу, що гетьмана тоді в Україні не було, а правила нею Малоросійська колегія, в якій верховодили росіяни, тобто, образно кажучи, "люди царя Турна" — російської цариці Єлизавети. Українська ж суспільність саме в цей час настійливо домагалася відновлення гетьманства, і саме в 1745 р. ще було неясно, чи воно буде відновлене — це з'ясувалося в 1747 р., коли в Україну замість сподіваного гетьмана прибуде нова Малоросійська колегія. Додамо до цього, що 1743 р., коли російська цариця була в Києві, козацька старшина поклала перед нею прохання від усіх станів про вибір в Україні гетьмана, на що цариця запропонувала прислати на день шлюбу наслідника престола Петра з принцесою Ангальт-Цербстською (майбутньою Катериною II) депутацію. В 1745 р. помер правитель Малоросійської колегії генерал Іван Бібіков і гетьманщиною почала правити сама колегія без правителя у складі трьох росіян і трьох українців. У той-таки рік запорожці повстали проти генерала Вейсенбаха поблизу Канева та Богуслава і розорили кілька генералових сіл5. Отже, виходячи з цих реалій, можна збагнути, що найбільше турбувало українські освічені уми: відновити гетьманство. На заваді цьому, чим особливо тицькали в очі росіяни (див. розвідку про "Розмову Великоросії з Малоросією" С. Дівовича), стояла певним чином історія з Мазепою, отож нагадування про неї було в цьому часі вельми актуальне, але про це прямо говорити ще годі було. Я писав у "Козацькій державі", аналізуючи діалог, що тут подається "образ Мазепи більш завуальовано і обережно"6, однак під Енеєм постійно треба розуміти таки І. Мазепу.
Іван Мазепа
3 Див. про це докладно: Шевчук В. Мисленне дерево. К., 1989. С. 15-35, а також розвідки про С. Кленовича, І. Домбровського та Г. Вишневського.
4 Твір написано книжною українською мовою, переклад сучасною мовою див. : Марсове поле. Кн. 2. К., 1989. С. 258-268.
5 [Бантыш-Каменский Д.] История Малой России. СПб.; К.; X., 1903. С. 451.
6 Шевчук В. Козацька держава. К., 1995. С. 43.
Еней на закид Турна, що це він спричинився до розору Трої (така думка впроваджувалась й тоді, й пізніше, що, мовляв, коли б І. Мазепа не повстав, то гетьманство не було б зруйноване), наголошує, що не він царював "у землі давній Трої", а "Пріам та Екуба", під якими можна розуміти, можливо, київських князів. А щоб алегорія не була надто прозора, автор для її завуалювання подає пряму ремінісценцію з "Енеїди", тобто Еней виступає дорадником Пріама, тож Пріам може читатися як персоніфікація України; водночас під Пріамом можна розуміти й Івана Самойловича — Пріам тут зветься "правдивим і добрим" — це була позиція антимазепинської опозиції самойловичівців, куди входили батько й син Полуботки. На мою думку, точніше читати Пріама як Україну — в розумінні спадку київських князів. Під греками ж тут явно маються на думці росіяни. Отже, Еней, за словами Антенора, знатного троянця:
... раду Пріаму намислив до брані,
Щоб з греками бились усі ми, трояни,
Це він було звісну пораду підкинув,
І з греками потім нам сіті розвинув.
Більше того, він "порадив Пріаму (читай Україні. — В. Ш.), аби наші брами до Трої відкрити й чекати без брані" — і справді, повстання І. Мазепи було аж зовсім не підготовлене й зробило Україну безборонною, через що "Троя (читай столиця Батурин.— В. Ш.) пропала зі світу". Наступний опис здобуття Трої з розгромом її та з убивствами в ній таки нагадує облогу Батурина росіянами і здобуття його в 1708 р. — оскільки Троя в поетичній традиції накладалася на Київ як стольне місто України, вона могла накладатися й на Батурин як також тогочасне стольне місто України.
Після того Енея прирікають на вигнання (як і І. Мазепу), Касандра при цьому додає: "Таке було діло Енея здорове — Пріамове тіло (Україну, цей вираз підтверджує наше читання, щоб під Пріамом бачити Україну як спадок князів. — В. Ш.) зробив безголове". Еней-Мазепа (повторюю: прямої накладки тут нема — події українські частково накладаються чи змішуються з подіями справжнього здобуття греками Трої історичної) тут виразно засуджується:
Отак була Троя славетна побита
На вічнії роди руїною вкрита,
А все через раду оту прелукаву,
Еней, знаю, в тому чинив не по-праву.
Засуджують Енея Антенор та Касандра, знатні троянці. Хто ж мається на увазі? На нашу думку, безсумнівно Іван Скоропадський та Павло Полуботок, ті Мазепині полковники, які повстання І. Мазепи не підтримали, а залишилися в російській протекції, притому І. Скоропадський став гетьманом, а П. Полуботок — найнаближенішим його вельможею. Що ж на це говорить Турн (читай: Петро І)?
Що більше буває! Кинь марно казати,
Енеюше, землю цю зволь покидати!
Почув, як співають про тебе і браття?..
Еней, однак, рідної землі ще покидати не бажає.
Турн (Петро І) називає себе "вельми сильним, правим і правдешнім, у всьому незмильним". Резюме його таке:
Чи треба ще більше тобі говорити?
Та я ж своїм військом почну тебе бити.
Подальші слова Енея цілком накладаються на великі сумніви Івана Мазепи перед повстанням:
Це речі важкії! А може, без брані
Народ обійдеться, без смертної рани?
Турн же починає «битву творити, щоб душці троянській (читай: українській. — В. Ш.) не жити" — ремінісценція Полтавської битви:
Вже армія в мене стоїть на готові,
На суші й на морі, проллє досить крові —
Пізнали лукавця...
При цьому цар посилає «князя Австріянського". Ця деталь пролазить, як то кажуть, мов шило з мішка, адже в часи Троянської війни не було ані Австрії, ані князів Священної Римської імперії (до речі, такий титул мав бути наданий І. Мазепі, але до повстання із цим не встигли), і не про І. Мазепу тут ідеться: князем «австріянським" був О. Меншиков, саме той, котрий зруйнував Батурин і пролив річки української крові.
Далі розвивається не зовсім певна звістка, яка проступає і в історичних джерелах, що І. Мазепа, піднявши повстання, хотів знову повернутися під берло російського царя. Цікаво, що милосердя для Енея просить Конкурент (замирювач), очевидно, під Конкурентом мається на увазі Данило Апостол. Я про цей епізод писав у «Козацькій державі": "Є, правда, версія, що Д. Апостола послав у посольство сам Мазепа, щоб знову перейти на бік Петра І (лист канцлера Головкіна до Мазепи від 22 грудня 1708 року і лист Д. Апостола до Мазепи без дати — Чтения в историческом обществе истории и древностей российских. — М., 1895. — І)"7. Просять же за Енея Антенор та Касандра, тобто І. Скоропадський та П. Полуботок. Турн покаяння Енея не приймає, але дає змогу йому втекти.
Наступний монолог Енеєвий покаянний. Він визнає свої провини:
Причиною ставши усіх зол троянських,
Повівся як ворог синів я Пріамських,
Хотів я престола собі захистити,
І землю троянську звелів покорити;
Бог сильний інакше звелів повернути,
Ріг пихи моєї зламать і зіпхнути.
Були в мене друзі між греків жадані,
Вони обіцяли сприяти у брані.
7 Там-таки. С. 262.
8 Основа. 1862. № 10.
Пасаж увіч написаний у стилі антимазепинських віршів, і тут «Пріамові сини" є Україна князівського спадку, а найцікавіша деталь з останніх двох рядків (думка про те, що Еней мав таємних своїх прихильників між греків) має аналог у словах І. Мазепи, переказаних П. Орликом у його листі до С. Яворського8. Енею жаль тільки «Пріама ясного" — Україну, який «давав мені їжу, і честь, і надію, між людьми поставив мене", однак "Йому ж бо я напасть довічну наслав, супроти сумління нещастям оддав", — і він просить помилування. Турн ніби покаяння приймає, але проганяє Енея: "Іди за границі до вільного поля (вельми показна деталь і цілком українська, так звалися степи. — В. Ш.), тобі, може, добра судилася доля". І йде виразне завершення: "Не згинеш у битві, смерть нагла постука" — слова, які цілком накладаються на історію з Мазепою.
Подальше покаяння Енея будується знову за логікою та за фразеологією антимазепинських віршів: Еней говорить про змінність щастя (одна з улюблених тем поезії бароко), про тих, котрі "щастям засліплюють очі", і означає своє дійство як "затемнення цього сліпої хвилини", відтак дякує Турнові, що той його відпускає, — очевидно, маємо тут зміну алегоричного бачення Енея, з Мазепи він стає ніби образом України, отож тут і мається на увазі, що російський цар Україні вину її за Мазепу вибачив. Не зайве згадати й одну ілюстрацію до поетики "Аполлоновий театр", що її репродукує у згаданому виданні М. Марковський: там Еней із Турном, обоє на конях, стискають один одному руки.
По тому йде подяка Сенатора, а що ним у діалозі зветься Касандра, то це має бути чи І. Скоропадський, чи П. Полуботок (у тексті не добачаємо конкретних прив'язок, щоб визначити хто є хто). Сенатор визнає Турну правну наслідність та його добро і підніжково зазначає:
Дав Бог тобі владу, сідай панувати,
Ми ж станем усі, як раби, підлягати.
Подячно тож милість од тебе беремо,
Високу при тому й любов заживемо, —
і зичить, щоб Турн наслідував належно "батьків своїх силу". Зрештою Турн "приймає всіх у милість" і обіцяє всіх "в любові зберігати" — ремінісценції маніфесту Петра І в час повстання Івана Мазепи.
Петро І
Отож, розібравши докладно зміст діалогу, можемо повернутися і до авторової плутанини в розгляді римської історії: чи випадково і чи через незнання це сталося? І чи випадково Турн називається спадкоємцем Августа? Гадаємо, що ні, можна з усією вірогідністю вважати, що це підкреслення імператорського сану Турна, адже саме Петро І назвав себе імператором, хоч цей титул, за спадковим правом, належав правителю Священної Римської імперії — Австрії; зрештою, Петро І узурпував імператорський титул візантійських імператорів, проти чого гостро згодом виступить анонімний автор "Історії Русів". Таким чином, історичний анахронізм, як і князь "австріянський", є ніби тими прорвами в тканині твору, які допомагають читачу збагнути, що твір треба читати не в одному, а двома читаннями.
Загалом перед нами писання антимазепинське. Певною мірою воно відбиває позицію наступників І. Мазепи — І. Скоропадського та П. Полуботка, але більше ситуацію сучасну, коли треба було вибороти повернення до гетьманського правління, отже, йшлося про мир із російським царизмом, а не війну. Саме цією логікою і зумовлюється миролюбний настрій автора, згадаймо про подібні настрої в М. Козачинського. Не зайве нагадати, що П. Полуботок, як свого часу І. Мазепа над Київською академією, вважався патроном Чернігівського колегіуму. Звісно, сама система мислення діалогу свідчить про занепад української політичної думки і пропагує рабське підбиття Вітчизни російському цареві і з цього погляду справляє сумне враження. Але попри те перед нами твір неординарний, хоч і дещо загадковий. Перша загадка: чому автор, бувши осудником І. Мазепи, так завуальовано про нього писав? Чи він ховав свої думки від чужих чи від своїх? Чи, може, подавав зразок, як пишеться твір з подвійним читанням? Друга загадка: кому цей твір адресувався: чи певній публіці, чи був висловом власних сокровенних думок? На жаль, на ці вельми цікаві запитання відповіді дати не можемо.
Для нас же інтерес твору зумовлюється як цікавою його структурою, так і думками, які продукувалися в часі написання твору. Інша річ, дуже важлива для розсудливого читача та й історика української літератури: саме цей твір дає нам ключі розуміння, тобто підстави для розшифровки шифрів, "Енеїди" Івана Котляревського, про які буде докладніша мова окремо, а саме: Еней — це козацький гетьман, можливо, узагальнений; Турн — російський цар, також, можливо, узагальнений, а Троя — це Україна-Гетьманщина, відповідно троянці — це українці. Саме тому цей твір є своєрідною предтечею «Енеїди" І. Котляревського, правда, не в ідеологічному, а в смислово-підтекстовому претексті. А ще він переконливо свідчить, що поетична традиція називати українців троянами, а Україну (Київ, Батурин) — Троєю протяглася до середини XVIII ст., отже, І. Котляревський мав її напевне знати. Ще одна важлива позиція: хоч автор за системою свого мислення не відійшов далеко від злостивих огудників І. Мазепи (до речі, Еней у його зображенні є злостивий), але саме цей твір почав довголітню дискусію між Великоросією та Україною в ряді творів, що їх ми називали. З цієї точки зору бачимо цікаве зростання політичного мислення: колаборантське — в «Діалозі Енея з Турном", де І. Скоропадський та П. Полуботок, які також мали свої драми життя через зіткнення з "північним драконом", виступають більше як тіні, ніж образи; гостре — при розробці конфлікту між Полуботком і Вельяміновим та Петром І у драмі Г. Кониського; ще гостріше — у виказі думки, що Україна не була підлеглою Росії, а тільки добровільно піддавалася царському берлу і не є невільницею, у С. Дівовича; і нарешті вища точка — протест проти російської тиранії в "Історії Русів" та "Енеїді" І. Котляревського.
