Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Основні елементи сюжету
Загальні поняття теорії літератури
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
В більшості випадків поетичний сюжет твору містить у собі життєвий конфлікт, боротьбу між персонажами. Конфлікт, що лежить в основі сюжету, має свої головні моменти: виникнення, розвиток і завершення.
Змалювання оточення, в якому виник конфлікт, умов, що його викликали, становить початковий момент сюжету, який зветься експозицією. В повісті «Інститутка» Марка Вовчка перший розділ, де подається образ Устини, ЇЇ життя на панському дворі та робиться натяк на скорий приїзд панночки-інститутки, можна розглядати як експозицію. Боротьби, сутичок окремих осіб тут ще немає.
Другим важливим моментом в організації сюжету є зав’язка. Зав’язкою є подія, з якої починається дія і завдяки якій виникають дальші події. Експозиція повісті «Інститутка» не дає ще уяви про те, які події будуть розгортатися в повісті, але приїзд панночки-інститутки визначає дальший розвиток подій і є її зав’язкою. Панночка вибрала для своєї служби Устину, з якою пізніше вступає в конфлікт, суперечності.
Після зав’язки наступає розвиток дії. Письменник показує той хід подій, той їх розвиток, який наступає після зав’язки. В повісті «Інститутка» розвиток дії виявляється у гучних гулянках і забавах панночки з паничами. З другого боку, дії виявляють незвичайну жорстокість і лють панночки до Устини. Показано також інших кріпаків (Прокіп, Назар, Катря та ін.) і їх взаємини між собою та панами. Цей момент сюжету може включати також так звані перипетії, (від гр peripeteia, що означає несподіваний поворот у долі персонажа).
Розвиток дії приводить до найбільшого напруження, до вирішальної сутички сил, що борються, і цей момент рішучої боротьби зветься кульмінацією. У повісті «Інститутка» таким вирішальним моментом можна вважати сцену, коли пані (інститутка) побила стару кріпачку і спроба її побити Устину та втручання Прокопа (вже як чоловіка Устини), який придержав її за руки: «Цього вже не буде! Годі!» Тут взаємини між пані і кріпаками набувають найбільшої гостроти.
Після кульмінації наступає розв’язка, тобто показ автором того становища, яке створилося наслідком розвитку всієї дії. Так, у повісті «Інститутка» розв’язкою
є: Прокопа віддали в солдати, а з ним поїхала й Устина, що стала у Києві наймичкою і, таким чином, звільнилась від знущань інститутки.
Одначе не кожен сюжетний твір має експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Інколи деякі ланки цього сюжетного ланцюга можуть зовсім пропускатися або переставлятися. Письменник може не давати експозиції на початку, а дати її після зав’язки як пояснення останньої. Це буде затримана експозиція; наприклад, у повісті П. Мирного «Лихі люди». Він може поставити її в кінці, після розв’язки. Тоді це буде зворотна експозиція, що її маємо у новелі Стефаника «Новина».
У великих творах часто буває ще пролог і епілог. Пролог — це вступна частина твору, де автор знайомить читачів з подіями, які передують подіям основного сюжету твору, але в якійсь мірі пов’язані з сюжетом. Прикладом цього може бути «Пролог на небі» у поемі Ґете «Фауст». В цьому пролозі Бог і чорт сперечаються за душу Фауста і договорюються, що Мефістофель випробує його.
І. Франко у своєму пролозі до поеми «Мойсей» показує, що писав він цей твір з думками і турботами про «будуще» свого народу і своєї батьківщини.
Епілог (післяслово) — звичайно додається після розв’язки й містить у собі відомості про дальшу долю дійових осіб після подій, зображених в основній частині твору. Наприклад: епілог до «Гайдамаків» Шевченка, до повісті Кобилянської «Земля» та ін.
У великих творах дуже часто спостерігаємо розгалуженість, багатолінійність сюжету в тому випадку, коли між окремими лініями сюжету існує внутрішній змістовий зв’язок. Таке розгалуження сюжету означає широке охоплення й усвідомлення дійсності, як це маємо: у романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у циклічних романах Бальзака і в чималій кількості трагедій Шекспіра.
Поруч з поняттям сюжету в літературі часто зустрічається поняття фабули, що дуже по-різному тлумачиться. Щодо змісту, то фабула і сюжет по суті синонімічні. Щоб визначити подійність твору, зовсім немає потреби в двох термінах. З них частіше уживається тепер один — сюжет. Коли хто й користується терміном фабула як допоміжним поняттям, то він мусить мати значення тільки детальнішого викладу подій, крім основних — сюжету.
