Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Народна лірична пісня
Ліричний рід
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Пісні

Слово пісня означає первісний вид музично-словесного вислову. Це фольклорний твір, що в широкому своєму значенні включає в себе все, що співається, за умови рівночасного поєднання слова і наспіву, мотиву; у вузькому значенні — маленький віршовий твір, що характеризується простою музично-словесною побудовою. Народна лірична пісня існує в усі часи, у всіх народів. Широке місце вона займає і в народнопоетичній творчості українського народу. Вона є органічним витвором народного духа, вона живе і розвивається в неподільному зв’язку з духовним життям народу, як його найсильніший вислів.

Основну групу народної лірики становлять родинно- побутові пісні, що пов’язані з сімейним і особистим життям людини. Вони ввібрали в себе всю розмаїтість почуття, всю глибину людської душі на тлі сімейних і особистих взаємовідносин людей. Як розмаїті бувають людські почуття й переживання, то такі розмаїті є й мотиви пісень, що їх Ф. Колесса так характеризує: «Журба матері над колискою дитини, щира любов молодеча, терпіння зрадженої дівчини, туга відданиці, жаль батька-матері, що дають свою дитину в чужі руки на непевну долю, горювання жінки, що її чоловік-нелюб зневажає або недобра свекруха поневіряє, бідування вдови, що «дрібними слізоньками ріллю промочила», плач сирітки на гробі матері» — це основні мотиви родинно-побутових пісенних творів.

Іншу групу в народній ліриці становлять суспільно- побутові пісні, в яких виражені почування людини на тлі суспільно-станових взаємовідносин. Це пісні чумацькі, кріпацькі, бурлацькі, рекрутські, ремісницькі, заробітчанські та інші. У цих піснях переважають два мотиви: гірка недоля і любов волі.

Позаду народної ліричної пісні лежить багато віків художнього удосконалювання. Це привело до вироблення стійкої поетики. Якщо лірична пісня не має твердої форми, то вона виробила стійку систему поетичних прийомів. Одним з найуживаніших прийомів є паралелізм (буває кількох типів: психологічний, ритмічний, синтаксичний тощо), тобто тісний внутрішній зв’язок між двома або більше віршами. Звичайно перший з паралельних рядків містить образ, взятий з природи або взагалі зовнішнього світу, а другий рядок зображує якийсь настрій, бажання, обставини або образ із життя людини. Так, наприклад:

1. Не хилися, явіроньку, ще ти зелененький,

Не журися, козаченьку, ще ти молоденький.

2. Ой за тучами громовими сонечко не сходить,

За вражими ворогами мій милий не ходить!

3. Гей, зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя,

Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная.

4. Летять галочки у три рядочки, а зозуля попереду,

...Та йдуть дружечки у три рядочки, Галочка попереду.

Між двома зіставленими картинами виникає зв’язок аналогічний за ознакою діяння: в природі діється щось подібного, як у душі або взагалі в житті людини, причому перевага на боці того мотиву, який наповнений людським змістом. Такий паралелізм між природою і людиною зветься психологічним.

Крім психологічного паралелізму, також прийомом побудови пісні і стилістичним засобом служить ритмічно- синтаксичний паралелізм. Суть його полягає в подібності ритмічної й синтаксичної побудови віршів:

Який листок / зелененький / упаде та й гине,

Який любко / молоденький / не поправді жиє.

Аналогічна побудова: іменник, епітет, діяння. Ритмічно- синтаксичний паралелізм є характеристичною рисою пісенного стилю і визначає й музичний лад пісні (Дивись ще «Народна система віршування»).

На основі психологічного паралелізму виробилася символіка народної пісні; символи, взяті переважно зі світу птиць і рослин, набули постійності і стали типовою рисою її стилю. Символ можна визначити, власне, як перший член двочленового паралелізму, з опущеною другою частиною паралелізму, або це одночленовий паралелізм. Варто взяти з наведених попереду прикладів лише першу частину без другої — перед нами буде розгорнутий символ.

Найуживаніші символи й їх значення такі: сокіл — символ молодця, козака, нареченого; голуб і голубка — символи любовної пари; зозуля — жінки і вдови, що сумують; дуб — символ чоловічої сили і міцности; береза, тополя — дівчина або молодиця; полинь, жалива — символи туги, горя, злости; листопад, похил дерев, відцвітання або всихання рослин — символ печалі; також символом печалі — каламутна вода; переправа через річку — символ одруження; річка — символ розлуки; калина — символ дівчини, що одружується і багато ще ін. Говорячи про стійкість пісенної символіки, треба мати на увазі, що продовж багатовікового життя первісний зміст багатьох символів уже затратився. Часто цим з’ясовується і змішування, плутанина раніше цілковито стійких символічних значень.

Велике місце в поетиці пісні займає епітет. Мистецтво епітета досягає в ній великої майстерності. Ним визначається те чи інше висвітлення поетичних мотивів і подій, що є предметом пісні. Для пісні характеристичний постійний епітет, пов’язаний з означуваним образом і вживаний разом з ним. Найпоширеніші в українській ліриці такі епітети, як: чисте поле, гужа сторонька, клиновий міст,

крутий берег, хрещатий барвінок, ясний сокіл, сизий селезень, шабля гостра, біла береза, гай зелененький та інші; вони надають своєрідності її стилеві та є основою емоційної мови ліричної пісні.

Всі ці стилістичні, ритмічні, синтаксичні особливості народної пісенної лірики та високорозвинена поетична мова з порівняннями, метафорами, алегоріями, епітетами становлять величезне багатство поетичного словника, з якого нерідко черпають кращі поети-письменники для оновлення своєї творчості елементами народности.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.