Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Антоніми
Поетична лексика і фразеологія
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Антоніми (від гр. anti — префікс, що означає протилежність, та onoma — ім’я) — слова, які мають протилежне значення: радісний — сумний, бідний — багатий, низький — високий, говорити — мовчати, правда — брехня й подібні. Антонімами не можуть бути прості протиставлення з додаванням заперечення, наприклад: білий — небі- лий, писати — не писати, діяльний — бездіяльний і подібні, а тільки слова різних коренів (переважно) з протиставним значенням: любов — ненависть, запалити — загасити, радість — горе тощо.
Антоніми є виразовий стилістичний засіб, і вживаються для семантичного протиставлення пари слів цієї самої граматичної категорії. Такі протиставлення можуть бути пов’язані: 1) з поняттям простору: далеко — близько, широкий — вузький, південь — північ, крутий — пологий; 2) з поняттям якостей і властивостей людини: добрий — лихий, сміливий — боязкий, бадьорий — утомлений, лінивий — працьовитий; 3) з поняттям часу: рано — пізно, день — ніч, зима — літо, завжди — ніколи, ранок — вечір; 4) з поняттям, що відносяться до явищ природи: спека — холод, сухий — мокрий, розцвітає — в’яне і т. д.
Антоніми часто вживаються в багатьох прислів’ях та приказках: «Ситий — голодного не розуміє; М’яко стеле та твердо спать; Після солодкого не захочеш гіркого; Сміх крізь сльози».
В художній літературі семантичні стосунки між антонімами здебільшого пов’язуються з певними стилістичними функціями, що їх виконують слова — антоніми в контексті. Найвиразнішими видаються такі функції: зіставлення, протиставлення й антонічної градації.
Функція зіставлення антонімів полягає в порівнянні логічно протилежних тих чи інших предметів, понять, уявлень:
В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
(І. Франко, «Зів’яле листя»)
У функції протиставлення антоніми вживаються, щоб розмежувати предмети за певними семантичними ознаками:
Карась: Я їду — та сюди уклін, та туди — уклін...
Одарка: А я ж як?
Карась: Ти? (в захваті) Я на білому коні, ти на білій кобилі. Кобилка ірже... Дзвони дзвонять... Навкруги народ... Я білий кінь... Ти — біла кобила...
(О. Вишня, «Запорожець за Дунаєм» — гумореска)
Стилістична функція антонімічної градації слів скеровується на розмежування антонімів один від одного в часі, просторі й под.:
— Мати Божа, царице небесна! Як не дає він мені покою, не дай йому ні на тому світі, ні на сьому.
(О. Довженко, «Зачарована Десна»)
