Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ПОРІВНЯННЯ

Порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. Наприклад, в уривку з вірша В. Стуса: „У цьому полі, синьому, як льон, // де тільки ти — і ні душі навколо, // уздрів і скляк — блукало серед поля // сто тіней. В полі, синьому, як льон” — уявлення про синій колір поля конкретизується шляхом зіставлення його з льоном, в якому ознака синяви виявлена в концентрованішій формі. Порівняння має тричленну будову:

1) те, що порівнюється, або „предмет” порівняння (лат.comparandum),

2) те, з чим порівнюється, „образ” (лат. comparatum),

3) те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення (лат. tertium comparationis).

Наприклад, у порівнянні з вірша М. Костомарова „Брат з сестрою”: „Сія дівка не наймичка, // Пригожая, як панночка, // Молодая, як травиця, // Рум'яная, як зірниця, // Із далекої чужини, // 3 козацької України...” — „предмет” порівняння— „сія дівка”; образ порівняння — „панночка”, „травиця”, „зірниця”; ознака зіставлення — характерні риси дівчини „пригожа”, „молода”, „рум'яна”.

В системі засобів поетичного увиразнення мовлення порівняння виступає, чи, точніше, психологічно сприймається як форма ускладнення епітета, свого роду розгорнутий епітет. „Проста вказівка на ознаку, що вимагає підкреслення, — пише в цьому зв'язку Б. Томашевський, — не завжди задовольняє вимоги виразності. Аби безпосередніше вплинути на почуття, потрібно більш конкретне уявлення про ознаку, про яку слід нагадати й до якої привертається увага. Тому інколи найменування ознаки супроводжується зіставленням означуваного з предметом або явищем, що має дану ознаку в повній мірі”. Розрізняють такі основні типи порівнянь — просте, поширене, приєднальне, заперечувальне.

1. Простим називається порівняння, в якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками, наприклад: „Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...” (О. Кобилянська).

2. Поширеним називається порівняння, в якому порівнювані предмети зіставляються одночасно за кількома ознаками, наприклад: „Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; // інші — немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: // Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра...” (М. Зеров). До особливого різновиду належить таке поширене порівняння, в якому „образ”, тобто те, з чим зіставляється предмет, розгортається в окрему образну картину, яка може становити й самостійний інтерес. Подібні порівняння зустрічаються вже в Гомера. Неперевершеним майстром таких порівнянь вважається М. Гоголь: „Вошедши в зал, Чичиков должен был на минуту заж

мурить глаза, потому что блеск от свечей, ламп и дамских платьев был страшный. Всё было залито светом. Чёрные фраки мелькали и носились врознь и кучами там и там, как носятся мухи на белом сияющем рафинаде в пору жаркого июльского лета, когда старая рубит и делит его на сверкающие обломки перед открытым окном; дети все глядят, собравшись вокруг, следя любопытно за движениями жёстких рук её, подымающих молот, а воздушные эскадроны мух, поднятые легким воздухом, влетают смело, как полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостью старухи и солнцем, беспокоящим глаза её, обсыпают лакомые куски где вразбитную, где густыми кучами. Насыщенные богатым летом, и без того на всяком шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели вовсе не с тем, чтобы есть, но чтобы только показать себя, пройтись взад и вперёд по сахарной куче, потереть одна о другую задние или передние ножки, или почесать ими у себя под крылышками, или, протянувши обе передние лапки, потереть ими у себя над головою, повернуться и опять улететь, и опять прилететь с новыми докучными эскадронами” („Мертві душі”).

3. Суть приєднального порівняння, за визначенням Б. Томашевського, полягає в тому, що „...спочатку подається предмет, а потім, коли вичерпана тема, яка стосується предмета, після сполучникового слова „так" подається образ”; Приєднальна форма порівняння вживана майже виключно в індивідуально-авторській поезії:

Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить.

(Л. Боровиковськип)

4. Заперечувальне — це порівняння, побудоване не на зіставленні, а на протиставленні предметів. Ця форма порівняння найбільш типова для фольклорної поезії; в індивідуально-авторській поезії вона найчастіше використовується з метою стилізації:

Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля.

(Т. Шевченко)

Порівняння, подібно до інших засобів художнього увиразнення мовлення, не лише конкретизує уявлення про предмет, про який ідеться, а й відображає емоційне ставлення до нього мовця.