Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Теорія літератури - літературознавство і мовознавство
ЛЕГЕНДА
Легенда (від лат. legenda — те, що слід читати) фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. З усіх інших епічних жанрів легенда найближче стоїть до міфу, оскільки, як і в останньому, в ній ідеться про фантастичні події, проте, на відміну від міфу, в основі легенди лежить, хоча й щедро прикрашена вигадкою, розповідь про реальні історичні події та про реальних історичних осіб, які з тих чи інших причин запали в народну пам'ять. Етимологію поняття „легенда” й характерні ознаки таких творів В. Домбровський, наприклад, характеризує так: „Імення легенди є латинського походження, словом „legenda", „те, що має бути читане", означає в середньовічних монастирях витяг із св. Письма або життєписів Святих, призначений до голосного читання за трапезою („Потім у трапезу мав вже поспішати. Черговий він був за обідом читать". — „Легенда про ченця, що жив триста літ"). Дорогою перенесення значення перейшло те імення на оповідання з життя І. Христа на землі, Пресв. Богоматері і Святих угодників і мучеників. Ті оповідання визначались вільним і нестримним польотом поетичної фантазії, що... не дуже-то зважала на церковну традицію; задовольняючи вроджену людині потребу зайняти уяву незвичайним і чудесним, вони разом з тим мали за завдання впливати на поглиблення релігійного духа і популяризування релігійних істин. Джерелом легендарних оповідань є так зв. апокрифічні книги Св. Письма” [25, 27]. Зміст легенд не обов'язково пов'язується з викладом християнських і, взагалі, релігійних діянь. В основу значної частини легенд покладено зміст цілком світського характеру. Для диференціації релігійного і світського елементів у структурі даного епічного жанру, легендами інколи називають лише твори на релігійну тематику, тоді як легендарні твори зі світською тематикою називають переказами (рос. — предание) (термінологічної ваги така диференціація, проте, не набрала). Легенди лежать в основі фабул творів А. Міцкевича („Пані Твардовська”), В. Гюго („Легенда про Юліана Милостивого”), Г. Флобера („Спокуса св. Антонія”), Г. Манна („Доктор Фаустус”), В. Брюсова („Рея Сіль-вія”), О. Герцена („Легенда”), Л. Толстого („Праця, смерть та хвороба”), О. Купріна („Щастя”). Українські народні легенди ввійшли до збірників: Гнатюк В. „Галицько-руські народні легенди”, т. 1—2 (див. „Етнографічний збірник”, т. 12—13, Львів, 1902—1903); „Малорусские народные предания и рассказы. Свод М. Драгоманова” (Київ, 1876); „Українські народні казки, легенди, анекдоти” (Київ, 1957) та ін. Окремі мотиви релігійних легенд і переказів містяться в „Енеїді” І. Котляревського, творах Т. Шевченка.
