Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ПОЛІСИНДЕТОН

Полісиндетон (грец. πολυσύνδετον, від πολύζ — численний і σύνδετον — зв'язок), або багатосполучниковість, — це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв'язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: „Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими” (О. Ко-билянська); „...й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задуманий” (Ю. Федькович).

Багатосполучниковість використовується як засіб, який уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюється або й стилізується під багатосполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів. Фігура багатосполучниковості може оформлятися, по-перше, різними сполучниками (не лише „і”), наприклад: „А Дунай річка-мати, А не дай нам погибати” (народна пісня); „Ой доки ж ми та стоятимем, // Зелену траву та топтатимем // Червоними та чобітками, // Золотими підківками” (П. Чубинський). Інколи використовується комбінована форма багатосполучниковості, побудована на поєднанні різних сполучників. По-друге, фігура багатосполучниковості може оформлятися не лише сполучниками як такими, а й іншими службовими словами, що отримують у контексті сполучникову функцію:

Ні їсться, ні п'ється і серце не б'ється, І очі не бачать, не чуть голови, Неначе немає, ніби неживий...

(Т. Шевченко)