АРГОТИЗМИ

Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

АРГОТИЗМИ

Арготизмами (від франц. argot — жаргон) називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту. До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курга-нити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ. Найбільш поширене арго в середовищі злочинців, з яким і пов'язують його походження: „Арго у власному розумінні слова — це професійний жаргон злодійського світу у Франції. Існування цього жаргону прослідковується за деякими місцями писемних пам'яток французької мови вже в ХНІ ст., аз XV ст. стосовно арго існують достовірні документальні свідчення. <...> З другої половини XIX ст. відбувається швидке „розсекречування" арго. Його лексика змішується з просторічними шарами лексики, переважно в просторіччі Парижа, і водночас дедалі глибше входить у мову освіченої частини суспільства, а згодом і в літературну норму, потрапляючи в той її пласт, який утворює власне фамільярну мову, langue familiere. <...> Звідси арго потрапляє в художню літературу”. В художній літературі арготизми використовуються переважно з метою мовної характеристики дійових осіб. Наприклад: „Розказував, як він попав раз на вечорниці... А там самі терпелюки1 та каравони2. Покургав3 я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха4 й обзивається: „Чи не дати вам, діду, мукиці?" Оце, думаю, клево5! Годі сухмаї кусмарити6, хоч ставреників накурляю7” (Г. Хоткевич, „Сліпець”; лірницьке арго: 'парубки; 2дівчата; Зпограв; 4сука; 5добре; 6сухарі гризти; 7вареників наварю). „А мазурики между тем в „марушечьем углу", ожидая каждый очередь, вполголоса меж собой о своих делах разговаривают. Они в этом отношении менее Прова Викулыча церемонятся.

— Что стырил?— осведомляется один у другого. — Да что, друг любезный, до нынче все был яман, хоть бросай совсем дело; а сегодня, благодарение господу Богу, клево пошло! Зашел этта ко Владимирской. Народу за всенощной тьма-тьмущая — просто, брат, лафа! — Ну и что же ты? маху не дал? — Еще б те маху! Шмеля срубил, да выначил скуржанную лоханку! — самодовольно похваляется мазурик. — Мешок во что кладет веснухи? — спрашивается в то же время в другой группе, на противоположном конце комнаты. — Во что кладут! да гляди, чуть не в гроник! — ропщет темная личность с крайне истомленным и печальным лицом. —

Клей не дешевого стоит; поди-ка, сунься в магазин у немпа купить — колес в пятьдесят станет. — А какой клей-то? — Да канарейка с путиной, как есть целиком веснушные. Так он что, пес едакий, мешок-то? Я по чести, как есть, три рыжика правлю.— Какими? рыжею Сарою? — Ну, вестимо, что Сарой, а он, пес, только четыре царя кладет. А мне ведь тоже хрястать что-нибудь надо! жена тоже ведь, дети... голодно, холодно... <...> В третьем углу —молодой вор... молодцевато повествует о своих ночных по хождениях:

— Просто, братцы, страсть! Вечор было совсем-таки влопался! Да, спасибо, мазурик со стороны каплюжника дождевиком — тем только й отвертелся! А Гришутка —

совсем облопался, поминай как звали! Стал было хрять в другую сторону, да лих, вишь ты, не стремил, опосля как с фараоном справились; а туг стрела подоспела вдогонку — ну и конец! Теперь потеет; гляди, к дяде на поруки попадет, коли хоровод не выручит.

— Значит, скуп надо? — озабочено спрашивают мазу рики, ибо этот вопрос, весьма близко касающийся их сердца и карманных интересов.

— Значит, скуп! Парень, братцы, клёвый, нужный парень!

Отначиться беспременно надо” (В. Крестовський, „Квартира для Тринки і темних очей”; злодійське арго: !украв; погано; добре; вийняв гаманець і витягнув табакерку;

баришник, який оцінює золотий годинник; гріш; 'слово, яким позначається будь-яка вкрадена річ; рубль; 'годинник з ланцюжком; золоті; червінці прошу; півімперіал;

срібний рубль; їсти; попався на кражі; поліцейський; камінь; був заарештований і відправлений в тюрму; бігти; дивитися, стерегтися; будочник; патрульний ко

зак; сидить в участку; потрапити до в'язниці; "ватага, злочинна зграя; загальна складчина на викуп заарештованого; "відкупитися).

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціальних прийомів: „Крім створення власне арготизмів, застосовувалось і зашифровування слів шляхом переставляння чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голосним замінювались звуком „ш", а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жи-шуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі)”. Цікавий приклад використання подібної словесної тарабарщини міститься в поемі І. Котляревського „Енеїда” (частина четверта, строфи 1—2):

Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закеньдюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш І в тереб добре зживотаєш, То на веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш, І біг до горя зачортить.

Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощі заденежать. Коли давало сп'ятакуєш, То, може, чуло зновинуєш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодити Юнонати І як Еней замінервить.

Зміст цієї тарабарщини розшифровується приблизно так: „Як три дні без борщу посидиш, // Почне за серце тормошить, // І підтягне живіт до спини, //їв кендюсі забуркотить. // Коли ж що за язик напхаєш, // Живіт як світ натеребиш, // Утроба весело заграє; // Об землю лихом добре вдариш, // Вчорашній голод не згадаєш, // Тоді тобі сам чорт не брат. // Та що там теревені править, // Байки не кормлять солов'я: // Ось ну калиткою трусни, // Брязкалом душу звесели, // Добудь з калитки п'ятака. // Коли п'ятак у руку сунеш, // То, може, новину почуєш: // Куди човни по морю править, // Які Юнона сільця ставить // І як її перехитрить”. „Словесна гра, — пише коментатор поеми О. Ставицький, — тут побудована на довільній перестановці складових частин слова і речення: підмет — на місце присудка, додаток — на місце підмета і т. д. За такою „тарабарщиною" — добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей <...>. Перед нами словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у відповідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді — навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій „шагів з дванадцять" (шість копійок, шаг — півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, „ізслизла, мов лихий злизав"”.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.