Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ

Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеева, „в методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.”. С тил ь — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

Термін „стиль” походить від латинського слова „stilos”, що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. В різноманітних сферах суспільного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). У літературознавстві багатозначність поняття також спостерігається: дослідники розглядають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль письменника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Одні літературознавці вважають правомірною таку універсальність категорії стилю, другі стверджують, що можливо вести мову лише про індивідуальний стиль письменника, треті — лише про „великі” стилі, пов'язані з добою й літературним напрямом.

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, „творчого обличчя” окремого письменника. Олександр Блок стверджував „Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного”. Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. За знаменитим афоризмом французького вченого Бюффона, „стиль — це людина”. Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: „Яким є стиль, таким є характер”. А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль „є обличчям душі”

Гцит. за: 39, 224\. Багато хто з літераторів XX століття також подібно тлумачить стиль. Так, О. Блок зауважував: „Стиль усякого письменника так тісно пов'язаний із змістом його душі, Щ° досвідчений погляд може побачити душу за стилем...”.

Стиль літературного твору пов'язаний не лише зі „змістом душі” його автора. За стилем можна побачити також і образи твору, героїв, характери, ідейний зміст. Наприклад, стилю „Стороннього” Альбера Камю притаманні свої художні особливості. „Сторонній”, за висловом Д. Наливайка, „...вражає надзвичайною стриманістю й прямотою вислову, бідністю епітетів і майже повною відсутністю тропів, якоюсь навмисною знебарвленістю”. Ці стильові особливості, наголошує вчений, „...перебувають у прямій відповідності зі змістом твору, сутністю героя і обумовлюються ними”. Стильова своєрідність „Стороннього” не тільки розкриває екзистенціальну „душу” Камю. Беручи до уваги те, що оповідачем у повісті є сам „сторонній”, Мерсо, стиль твору виражає структуру світосприйняття головного героя, його екзистенціальну свідомість, для якої „існує лише теперішнє, наявне, що в даний момент сприймається чуттями. Причинно-наслідкові зв'язки послаблюються, і кожен предмет, кожна чуттєва мить тяжіє до відокремленого існування”. Звідси — специфіка стилю „Стороннього”, в якому, за словами Ж.-П. Сартра, „між кожною фразою світ знищується й відроджується”, і кожна фраза твору — це „острів”.

Деякі вчені розглядають індивідуальний письменницький стиль як своєрідність мови. Однак такий погляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищ літератури є занадто вузьким. В. Жир-мунський писав: „У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи, композиція твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, але не такий, що вичерпується словами”. Все це — носії стилю. До них можна віднести також сюжет і жанр.

Стиль — це явище цілісне. За висловом В. Жирмунсько-го, поняття стилю „...означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів.., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами”. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. Той же В. Жирмунський стверджує: „Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами”. Тому-то стиль як явище форми „неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору”.

Індивідуальний стиль — явище неповторне. Він є свідченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. До середніх літераторів автор „Фауста” застосовує термін „манера”, а для „найгірших” — „наслідування”. Тим, чим для Ґете є „стиль”, для В. Бєлінського є „склад” (рос. — слог), — у XIX столітті це поширене поняття було синонімічним стилю. Склад, за висловом Бєлінського, — „...це сам талант, сама думка. Склад — це рельєфність, наочність думки; у складі вся людина; склад завжди оригінальний, як особистість, як характер <...>. За почерком упізнають руку людини й за почерком визначають достовірність власноручного підпису людини — за складом упізнають великого письменника, як за пензлем — картину великого живописця”. Схожу думку висловлює і Антон Чехов: „Якщо в автора немає „складу", він ніколи не буде письменником”.

Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. „Все, що в мене є, — це мій стиль”, — говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Флобер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони „перепускаються” через особистість митця. Стиль, „стилос” — колись загострена паличка, а нині „перо”, є, за виразом Франца Кафки, не просто „інструментом”, але „органом письменника”.