Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ЖАРГОНІЗМИ

Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отримати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.

В літературно-художніх творах жаргонізми використовуються переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. Наприклад: „Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам'ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.

— Ну, ну... вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо

воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі,

любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється

з мене крильцями бджіл: „Дізік, дізік..."

— Дізік?! Я починаю сердитись, бо що таке „дізік"?

Дізік — страшне для мене слово, бо воно нагадує мені

про дійсність — раз, а друге — в нашій революційній тер

мінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і нале

жав!” (Г. Косинка, „В житах”).