Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005


Початки української поезії в Канаді
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Питання про те, кому з поетів діаспори надати хронологічну першість порушувалося в українській пресі по обох берегах океану. П. Кравчук твердив, що першим надрукованим канадсько- українським твором слід вважати «Пісню про Канаду» С. Па ламарюка («Свобода», 1903 р.) М. Марунчак вважав, що першим українським поетом у Канаді був Михайло Говда з Едмонтону, який надрукував свій вірш в американській «Свободі» 3 серпня 1899 р. Проте Я. Славутич після пильного перегляду часописів встановив, що першим українським поетом у Канаді був Іван Збура (1860 — 1940), який народився в с. Звиняч Чортківського повіту, приїхав із Галичини до Альберти і тут на фермі в Бівер Крік 30 грудня 1898 р. написав вірш «Канадійські емігранти». Надруковано його в американському тижневику «Свобода» 2 лютого 1899 р.

Фольклорний вірш «Канадійські емігранти» Збури з погляду поетики дуже примітивний, але окремі рядки не позбавлені хисту, як-от:

Бодай же вам, приятелі,

Не снилось ніколи,

Як нам гірко покидати

Своє рідне поле!

Щоб ми були не виділи,

Ані ваші очі,

Як то гірко вандрувати

З дітьми серед ночі.

Пречистая Діво мати,

Не дай же нам погибати,

Бідним русинам!

Через море переплисти,

А тут в Канаді осісти

Допоможи нам!

Нещасливий русин там,

Але все він винен сам,

Що він низько ся кланяв,

Панам руки він лизав.

Там нещасний чоловік,

Гіркийяк хрін,єго вік,

А нам милий тут

Бівер-Крік

Так почалась українська література в Канаді — на восьмому році перебування тут перших поселенців, що прибули з Небилова в Галичині, а згодом і з інших регіонів Західної України, зокрема з Буковини.

Другим українським поетом у Канаді був Михайло Ґовда (1874 — 1953), що приїхав 1898 р. з Галичини до Едмонтону, автор вірша «Руському народу», надрукованого 31 серпня 1899 р. Перша строфа поезії починається розпачливо:

Пишуть із краю: мучать нас люто,

Що і дихнути несила,

Із усіх боків так нам вже круто,

Що і страва нам вже не мила.

Але Говда не з тих, що лише сумують — він вірить у майбутнє українського (в оригіналі «руського») народу, тому й завершує свій твір оптимістично:

Будеш, нещасний, ще панувати

По всій землі України,

Перейдеш з підлих хат у палати,

Лиш не віддайся ти ліні!

Цікаво, що Говда і в інших віршах не використовує пісенно- фольклорних елементів, наявних у його попередника й багатьох сучасників, а тримається суто літературного стилю, хоч і має перебої в ритмах, неправильні наголоси тощо.

Іван Дрогомирецький, третій український віршувальник, умістив у «Свободі» довгий вірш «Виїзд із краю». В іншому вірші звертається до Канади «Русе Канадійська» і закликає поселенців до поширення освіти, бо лише за таких обставин можна, як він гадає, покращити життєві умови:

Де просвіта завітає,

Там щастя і доля...

Отже, браття-канадійці,

О просвіту дбаймо

І читальні закладаймо,

Книжечки читаймо.

Одночасно з Дрогомирецьким виступили зі своїми фольклорними віршами у «Свободі» С. Ґеник, Г. Паскарик та Г. Пригородський та інші.

Прибувши до Канади 1899 р., Сава Чернецький (1873 — 1934) був щонайменше шостим, якщо не сьомим, українським поетом у цій країні, зате залишив тут найглибший слід серед перших віршувальників, не зважаючи на те, що прожив у Вінніпезі лише рік чи трохи більше. Звідси він виїхав до США, повернувся на Україну, але був змушений знову тікати звідти. Жив у Нью-Йорку. С. Чернецький почав друкуватися у «Свободі» 1900 р., незабаром став співредактором газети. О. Гай-Головко слушно вважає його за «одного з найвидатніших українських поетів у Канаді». Це був поет з освітою, переважно вправний, писав навіть сонети, але переважно силабічними віршами. Багатогранна творчість Чернецького включає прозу, віршований гумор, але найкращими видаються вірші, зокрема «Одна лиш калина». У тяжкий час туги за Україною, за рідною природою новоприбулець відчуває ностальгію на далекому Заході.

Подібно до Ґовди, Чернецький не піддався пісенно-фольклорній стихії. Лише зрідка, у віршованому гуморі, з-під його пера виходили забарвлені фольклором жарти («Жонатий» та інші), подібні до співомовок С. Руданського.

Симон Паламарюк, навпаки, подає яскравий приклад фольклорної стихії, наприклад, у вірші «Пісня про Канаду», що був вперше надрукований у «Свободі» (1 жовтня 1903 р.) та в збірці «Журавлі». Паламарюкові коломийки стали настільки популярними, що переходили з уст в уста, перетворюючись на фольклорні твори. Вони правдиво висловлювали почуття переселенців:

Ой, Канадо, Канадочко,

Яка ж ти зрадлива!

Не з одного господаря

Тут драба зробила.

Ой, Канадо, Канадочко,

Та й ти, Манітобо,

Жиє в тобі руський нарід,

Як тая худоба...

Тут гадали наші люди,

Що будуть панами,

А вони тут на роботу

Всі йдуть із торбами.

Жанр коломийки набув у Канаді значної популярності. Було навіть укладено збірник під назвою «Пісні про Канаду і Австрію» (Вінніпег, 1908) — перше видання українських віршів у Канаді, переважно коломийок.

Перша українська поема в Канаді — «Січинський в неволі» (Едмонтон, 1910) П. Терненка (псевдонім полтавця Павла Крата, 1882 — 1952). На книжці не випадково стоїть «Пролетарі всего світу, єднайтесь!» Прибувши до Канади 1907 р., революційно настроєний молодий поет, що боровся за український університет у Львові, пропагував соціалізм серед робітників, із якими й сам дуже тяжко працював.

У цій слабенькій поемі поряд суспільних мотивів проступає навіть деяка психологічна характеристика героя. Ще вправнішими були вірші Павла Крата (видані вже під власним іменем) у збірці «За землю і волю». Інші назви Кратових творів показують послідовне революційне прямування їх автора: «Досить терпіти!», «Демонстрація», «1905 р.», «Маївка», «Дума про волю», «Пісня соціалістів» («з московської»), переклад «Похоронний марш» («Ви жертвою в бою нерівнім лягли»), «Червоний прапор» («з польської») й т. п. Однак мистецька вартісність цих віршів не дуже висока — вони лише зрідка виходять за межі газетної публіцистики.

На відміну від свого попередника Василь Кудрик (1880 — 1963), що прибув до Канади 1903 р., у збірці «Весна» (Вінніпег, 1911) виступає більше ліриком, ніж революціонером. Окремі його вірші («Весна», «Сон», «Вечірня мрія») підносились навіть до рівня поезії хатян чи молодомузців.

Пантелеймон Божик (1879 — 1944), що прибув до Канади 1900 р. з Буковини, віршував ще в десятих-двадцятих роках XX ст. Його збірка «Канадійська муза» (1936) — це запізнілий відгомін піонерської доби. У вірші «Самітний батько» ліричний герой скаржиться на нове покоління, що відходить від українства:

Маю поле, маю коні, маю і корови.          ,

Робив тяжко, та недаром, бо повні комори.

Та лишенько, добрі люди, діти відцурались,

Відцурались мови, віри, старих нас забули,

Перейнялись чужиною, домів не вернули.

Пощо було в Ріднім Краю майно продавати,

Пощо було до Канади у світ забратись

З дітьми вандрувати.

Канадська тематика Божика значно ширша, ніж у його ранніх сучасників, охоплює навіть Ніагару. За засобами віршування Божик належить до поетів початку сторіччя, хоч він подекуди трохи вправніший, іноді у віршах присутні вправні метафори та порівняння.

До піонерської доби примикає також Дарія Могилянка (псевдонім Д. Конашевич, потім Янда і коротко МакМоллен). Її фольклорні вірші, зібрані в книжках «Думки летять на Україну» (Едмонтон, 1962) і «Пісні мого серця» (Едмонтон, 1964), — це автентичне віддзеркалення значної української стихії в Канаді.

Перші дві декади українського віршування в Канаді були періодом становлення літератури, в якій переважала поезія. Кількісно ця творчість найбільша, якісно найменша, тематично обмежена. Майже все тоді зводилось до тяжкого життя іммігрантів у цій країні, до неволі на українських землях і мотивів революційного визволення [Див.: 55].







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.