Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005


Поезія другої «Хвилі»: Празька поетична школа
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Найвищого художнього та ідейного рівня досягла українська поезія в діаспорі між Першою і Другою світовими війнами у творчості представників Празької поетичної школи. Не всі українські поети, які жили тоді у Празі, до неї належали. Оскільки О. Олесь і С. Черкасенко були поетами старшого, ще дореволюційного покоління, то світоглядово до неї не належали, а кілька ліво орієнтованих поетів — А. Павлюк, В. Хмелюк, М. Ірчан, С. Масляк — входили до так званого Жовтневого кола, були на- загал радянофільські.

Празьку поетичну школу утворили найталановитіші пореволюційні поети, більшість з яких недавно зі зброєю в руках боролись за українську державу, і після занепаду Української Народної Республіки опинились за кордоном.

До неї належали: Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Юрій Клен, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Галина Мазуренко, Олекса Стефанович, Андрій Гарасевич, Іван Ірлявський, Іван Колос. Окремі літературознавці зараховують до Празької школи й Н. Лівицьку-Холодну.

Празьку школу репрезентують поети, чия творчість почалась в еміграції, переважно в Празі та Подєбрадах, хоча деякі з них згодом виїхали з Чехо-Словаччини: Євген Маланюк, Наталя Лі- вицька-Холодна й Олена Теліга — до Варшави; Василь Хмелюк — до Парижа; Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Галя Мазуренко та Олег Ольжич залишилися тут до початку Другої світової війни.

Термін «Празька школа» умовний, оскільки це літературне угруповання не було оформлене організаційно, не мало статуту, естетичної програми. Євген Маланюк, наприклад, узагалі заперечував існування цього літературного явища.

Поетів-«пражан» об’єднувала насамперед ідея державності України. На думку Юрія Шереха (Шевельова), «спільною була віра в існування окремішної української «національної духовності», «воля до осягнення» цієї національної духовності, віра в те, що знайдення національної духовності приведе до «осягнення своєї самостійної державності», яка конче має випливати «з новознайденої духовності. Шукання своєї неповторної духової традиції в історії, у фольклорі». Так, наприклад, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович шукають основи національного характеру, незнищенності його духу, ідеал майбутнього в княжих часах, Наталя Лівицька-Холодна — у козацькій добі. Художній світ Олега Ольжича охоплює Україну в широкому діапазоні історичних подій — від IX до XX століття, поет висловлює своє ставлення до складних перипетій і фактів, не приховуючи власної громадянської позиції. Мотивами язичництва сповнена поезія Оксани Ля- туринської (збірки «Гусла» і «Княжа емаль»). Давньоруська тематика нагадувала читачеві про могутність України, вселяла надію на відновлення її державності.

Однак «пражани» мали й певні розбіжності ідеологічного плану. Вони дали про себе знати у гострій полеміці між журналами «Ми» (див. лекцію 2) і «Вісник» (редагований Д. Донцовим). З часом на позиції останнього перейшли Є. Маланюк, О. Теліга, Л. Мосендз, які разом з О. Ольжичем здобули назву «вісниківська квадрига». Ідеологічні розбіжності в українському таборі породжувались різними поглядами на завдання та сутність націоналістичного руху, в якому співіснували дві основні доктрини: з одного боку, соціал-демократизм, обстоюваний В. Винниченком, з іншого, — націоналізм Д. Донцова з його авторитаризмом. Ці дві концепції вплинули і на розуміння завдань літератури. Якщо групи «Танк», а потім і «Ми» намагалися поєднати у творчості загальнолюдську проблематику з актуальними політичними мотивами, то «вісниківці» захищали ідею служіння мистецтва слова національно- визвольному рухові. Та попри всі ідейні незгоди, державницька доктрина споріднювала «пражан», поетів, кожний із яких мав своєрідне творче обличчя, широкий спектр художніх пошуків.

Не зважаючи на відмінності, індивідуальні риси стилю і лірико- тематичної сфери, в українських поетів Празької школи основним стилем був панівний тоді неоромантизм, закорінений ще в класичному українському романтизмі, який формували також ідейні спрямування неспокійної міжвоєнної епохи 1917 —- 1940 років. Неоромантизм у тогочасних українських умовах був виявом самозбереження українського національного організму.

Поети Празької школи були в цілому духовно-ідейно, стилево й тематично близькі. Всіх їх окрилював пафос національно-визвольної боротьби, посиленої значною мірою ренесансом української культури 20-х років і хвильовізмом в Радянській Україні.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.