Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Олена Теліга
Поезія другої «Хвилі»: Празька поетична школа
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Теліга Олена

image6

На думку Юрія Шереха, поезія Олени Теліги виростала передусім з альбомної поезії не заради стилізації і не через провінціальність. Альбомна поезія була її джерелом тому, що вона давала змогу не називати речей «лобовими» назвами, давала достатні запаси цнотливих алегорій і парафраз. У своєму вживанні ці алегорії й парафрази були зв’язані з атмосферою дівочого будуару або фривольної розмови двох, але цей зв’язок не був органічний і кінцевий. Альбомну поезію можна було визволити з вузьких меж провінційного флірту й міщанської щоденності. Це визволення стало поетичною місією Олени Теліги [Див.: 71].

Одна з найбільших помилок в оцінці поезії Теліги — це припущення, що її творчість «мужня». На думку М. Ільницького, у творчості Олени Теліги помітна справжня, прекрасна жіночість. Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже «романтичної» жінки [20]. В тематиці та колі ідей її творчості цей дух «вічно жіночого» очевидний. Але цікава не стільки тематика, як підхід до техніки поезії. У Теліги навіть розуміння форми поезії інтуїтивно-жіноче. Поетеса ніби каже нам: поезію треба писати виключно, щоб перелити в неї свої почування. Виникає враження, що її поезії не будувалися, а стихійно вибухали, як джерело або на чуттєвому рівні прожите життя. Теліга належить до поетів, чий доробок зв’язаний у цілість не так світоглядом, темами чи стилем, як ірраціональною силою незвичайної особистості, її вірші — приватні листи світові (як підкреслив Юрій Шерех, її твори часто мають епістолярний характер).

З цим пов’язується її найулюбленіша цілком традиційна строфа з мінімальністю усвідомлених поетичних засобів. Саме в таку строфу найлегше перелити почуття, бо її суто художній або формальний бік не забирає надто багато уваги. Крім того, така строфа, настільки відомо, і стала інтегральною частиною нашої культури, що читач не помічає її будови, і тому вона не відводить його уваги від сильного струменя почуттів, які хвилюють у її берегах. Не можна погодитися з професором Державіним, нібито стиль Теліги — стиль класицизму. Цікавіша теза Юрія Шереха, що поетка застосовує метричну закономірність, як рамки, які мають сковувати й певною мірою оформлювати пристрасті, влиті в них.

Поетеса не підбирала образів один до одного уважно, щоб вони творили чи допомагали творити органічну і гармонійну цілість твору. Образи вона вживала так, як вони до неї приходили. Крім того, Олена Теліга аж ніяк не відмовлялася від заяложених по- етизмів. Справа тут, звичайно, в несвідомому позичанні кліше із світу поезії. Теліга не зупинялася над творенням блискучо-свіжого образу, а що він у неї виходив якось випадково, підсвідомо. Зрештою, сама поетеса у вірші «Сучасникам» виступає проти поетичного контролю, що його бачимо, наприклад, у Ольжича.

Поезія Олени Теліги — цілком оригінальна. Її рядки просвічені повнокровною оригінальною особистістю жінки, чия мрія — вивести свої дні на грань життя і смерті, над прірву шаленого вогню, раптового зриву, героїчного самознищення, в якійсь своєрідній екзистенціальній грі. Але при тому рядки її просвічені величезною, просто пієтичною любов’ю до життя сонячністю, яку не часто знаходимо в модерній літературі. В цю любов життя включена й еротика, що нею сповнені вірші Олени Теліги. Майже у всіх своїх творах поетеса розглядає життя крізь призму романтичної діалектики «мужчина — жінка». Передусім мова тут про любовні вірші, які досягають великої майстерності і елегантної стрункості. Прекрасно скомпонований і максимально, як на Телігу, сконтрольований вірш «Вірність», наприклад, належить до кращих зразків любовної лірики.

Зрештою, навіть у численних дидактичних чи «волюнтаристичних» творах поетки переважають особисті почування, що часто межують з еротикою.

На думку Дмитра Донцова, Олена Теліга «оригінальна в образах та ідеях, цілісна як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі «прудконогої Діани», горда в наставленні до життя, — вона мислила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З’явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірка, минаюча, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам» [Див.: 28]. Донцов називає її поезію містерією, тайною. І зазначає, що містичний момент у творчості Олени Теліги є тому, що «мала вона в високім степені загострений зір поетів з Божої ласки. Бачила духовими очима, за доступним тілесному оку світом, з його видимими змислами контурами, — укриту, невидиму суть явищ. Бачила за ними невидимі діючі сили, пов’язані з такими ж силами всесвіту. Бачила акцію в нашім світі — вищої Божественної сили, панування її одвічних законів. Прочувала наперед грядущу пожежу, в якій згоріла сама».

Олена Звичайна писала: «Теліжина поезія наскрізь лірична: вона подає виключно свої власні переживання від першої особи. Глибина задуму, шляхетна жіночість, артистична досконалість оформлення, екстаз кохання і екстаз героїзму на тлі ідеалістичного націоналістичного світогляду — ось характеристичні риси поезії Теліги. Усі вони просякнуті яскравою життєрадісністю, соняшним промінням, переможною бадьорістю. Безнадійний песиміст захоче жити, читаючи її вірші. Олена Теліга має велику відвагу, вона «безкомпромісова аж до смерті». І саме її смерть і є безперечним доказом правдивості цього твердження. Її небуденна яскрава особистість не терпить сірих безпринципових людей, сірих фарб, спокійно-солодких буднів».

У своїй поезії Олена Теліга виступала проти сонних буднів, без граничної сірості життя, за гаряче життя, навіть гарячу смерть. І вважала жалюгідними тих, для кого «захід — завжди тільки захід».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.