Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Юрій Тарнавський
Нью-Йоркська поетична група
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Тарнавський Юрій

Юрій Тарнавський — один із найекстравагантніших і найцікавіших поетів «Нью-Йоркської групи». Вражати, дивувати, не піддаватися встановленим нормам стало його роллю, в яку він наскільки вжився, що повністю стерлася межа між чутливим, у чомусь по-дитячому безпосереднім Тарнавським і Тарнавським — інтелектуалом, авангардистом, містифікатором.

Письменницький доробок Ю. Тарнавського значний. Вірші почав писати ще в студентські роки, захоплюючись американською неримованою поезією. Автор поетичних збірок «Життя в місті» (1956), «Пополудні в Поліпсі» (1960), «Ідеалізована біографія» (1964), «Спомини» (1964), «Без Еспанії» (1967), «Пісні є-є» (1967),

«Поезії про ніщо і інші поезії на цю тему» (1970), «Ось як я видужую» (1978). В Україні вийшла збірка вибраного «Без нічого» (1991), поема «Ураина» (1992), збірник постмодерних п’єс «6x0» (1998). Переклав українською твори Г. Лорки, С. Бекета, а також англійською мовою (разом із Патриціею Килиною) «Українські думи», що в 1979 році з’явилися у видавництві Гарвардського університету. Пише й по-англійськи: вийшла повість «Менінгіт» (1976), роман «Три блондинки і смерть» (1993). Його наукові праці присвячені проблемам лінгвістики й автоматизації перекладів.

Основне своє завдання Ю. Тарнавський вбачав у тому, щоб звільнити українську поезію від національних стереотипів. «Говорячи про себе, — висловився він в інтерв’ю з І. Фізером, — я думаю, що найбільш важливим, що я зробив, було очищення української мови від «поетичності», від різного роду кліше (фонетичних, морфологічних, семантичних), якими була засмічена українська література. Я не знаю когось, щоб так писав по-українськи передо мною, як я».

Творчість Ю. Тарнавського була справді незвичною для читачів, чиї літературні смаки формувалися під впливом традиційних форм української поезії. Сьогодні, коли український читач познайомився зі зразками сучасної європейської поезії у перекладах та й стиль наших поетів змінився, творчість Ю. Тарнавського не виглядає такою незвичною.

Лірика Ю. Тарнавського — надзвичайно складне явище в українській поезії. Він задекларував цілком новий підхід до поезії. Згодом він згадував: «Почав я писати поезії неримовані та без регулярного ритму. Спершу вони були дуже прозаїчні, як їхні зразки. Та з часом почав я вживати в них метафори та порівняння, які виринали цілком спонтанно і стали моїм природним способом висловити думку. Цього дехто з моїх критиків не міг зрозуміти, закидали мені надмірне вживання образів, очевидно, виходячи з основ, що образ має функцію прикраси в творі. Для мене ж образ — метафора, порівняння і т.д. — це спосіб спілкування з читачем, передавання інформації способом аналогії». Словом, для Тарнавського поезія — це спосіб найпильнішого наближення до внутрішнього світу людського «Я», хоча це й веде до герметизму (замкненості), але водночас і до емоційної глибини. Така поезія вимагає читача з культурою й тонкою системою відчувань.

Про це свідчила перша збірка поета «Життя в місті». У цій книзі міститься урбаністична лірика. Вона відбиває екзистенційні проблеми — буття самотньої й розгубленої людини в сучасному місті, що нагадує в’язницю. За словами поета, тут місто ще й символізує «некультурну Америку чи радше з іншою культурою», ніж з тою, яку приніс із собою юнак з України. Збірка «Життя в місті» пройнята гуманізмом. Митець гостро відчуває горе людини, заглиблюючись у підсвідоме, творить особливий, сюрреалістичний світ. Складні філософські проблеми буття порушуються в поезії «А spiritual» («Духовне»), що є характерним явищем поетики сюрреалізму. Вона несе у собі глибоку образність, музичність, дзвінкість і гуманістичні ідеї.

Сюрреалізм привабив Тарнавського своїм бунтарством проти закостенілих форм у мистецтві, новою риторикою й образністю, що відкривали необмежену свободу для творчості й вираження свого «Я». Поет вважав, що справжнє звільнення людини з-під влади «камінного мішка», антигуманності полягає у «пізнанні пізнаючого», у проникненні в його внутрішні процеси, особливо в напівсвідомі й несвідомі.

Збірка «Без Еспанії» написана ритмізованою прозою, у якій рефлексії розгортаються у складному плетінні образів і на розділеності, перервності часу. Назву збірки «Без Еспанії» можна трактувати як метафору: без Батьківщини, без традиції. Композиційно «Без Еспанії» — це «чергування «припливів» і «відливів» синтаксичних одиниць, мовби якогось прозового гекзаметру, в плані семантичному — проекція площин зовнішнього світу на внутрішню психологічну сферу, або ж розчинення духовності в матеріальній речовині, що втілюється через гротескні сюрреалістичні образи». Як поет Ю. Тарнавський цінує роль розуму в процесі творчості, але водночас він переживає і таємницю натхнення, інтуїції, підсвідомого, снів, надприродного, видінь.

У збірці «Спомини» бачимо не зіткнення двох площин — матеріальної і духовної (як у «Без Еспанії»), — а, навпаки, проступания з неясного мороку, з підсвідомості обрисів дитячих вражень, що повернулися мовби крізь сон, а тому одні предмети та речі в них перетасовані, переставлені місцями. Образи віршів напливають один на одного, створюючи калейдоскопічну картину. На думку Б. Бойчука, такий композиційний принцип «дозволяє багатоплощинність сприймань і значень: наприклад (...) річка поступово трансформується у вулицю, тобто в потік людей, згодом у річку життя, а там — у ріку смерті. І майже кожний головний мотив у цьому творі переходить цілий ряд таких творчих метаморфоз».

Збірка «Пісні є-є» будується мов фреска, напливи, кадри витворюють дивний світ: «Ці чорні речі», «Ля», «Чорний ресторан», «Дзеркало, рука» та інші. Це поезії — метафори, які конструюються через градацію, контраст, експресію.

Юрій Тарнавський — поет ірраціональний, поет відкритих образів, асоціацій, вірші якого часто позбавлені смислового донесення. «Поезія про ніщо» — так сам митець назвав цикл своїх творів. Він визнає, що його «метафори часто пронизують так глибоко в семантику слів, що їх не можна розуміти, тільки треба їм позволити викликати реакції у собі, себто позволити, щоб виникнули ті асоціації, яких семантична конструкція метафори читача викличе, отже, метафору, яка не сприймається раціональним розумом». Такий спосіб писання Ю. Тарнавський називає літеральним, тобто дослівним.

Поетика Ю. Тарнавського унікальна своєю розкутістю, дискусією, образами, словесними умовностями. Носієм інформації, засобом проникнення у сутність предметів, явищ, подій виступає у ній метафора. Саме на мову незвичних метафор («гладка тиша», «мертвий годинник», «льодові роти-цноти») передає поет свої відчуття, враження. Дійсність проектується у внутрішні площини поетичного бачення. Сюрреалістичні образи постають видінням, маревом, вони часто безконкретні, динамічні, тому Ю. Тарнавський часто використовує граматичну конструкцію «як». Цей прийом сприяє також створенню асоціативних образів, напруженості.

Риторичні запитання, нанизування повторів, виділення опорних слів надають експресивності мові поета. Незвичні фрази, словесні умовності, еліптичні конструкції створюють відчуття інтелектуальної гри, до якої запрошує нас автор.

Поетичний світ Ю. Тарнавського абсурдний, гротескний. Його неможливо логічно осмислити, його треба відчути, не намагаючись пояснити собі, що вабить до цього нетрадиційного сплетіння слів, що викликає емоційний шок. За цим закодованим світом вишуканої поезії стоїть у чомусь трагічна постать митця, котрий як ніхто відчуває своє відчуження у матеріалізованому світі буденності.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.