Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Богдан Рубчак
Нью-Йоркська поетична група
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Рубчак Богдан

image9

Прикарпатська земля подарувала Україні Богдана Рубчака — визначного поета «Нью-Йоркської групи». Та поезія для Б. Рубчака не є єдиною його музою, він відомий передусім як історик літератури і літературний критик, один із найерудованіших і найпроникливіших серед україністів діаспори.

Перша збірка «Камінний сад» (1956) засвідчила появу митця- інтелектуала й модерніста. Згодом побачили світ збірки «Промениста зрада» (1960), «Дівчина без країни» (1963), «Особиста Кліо» (1967), «Марену топити» (1980). Збірка вибраного «Крило Ікарове» (1991) вийшла у Києві. Пише поезії також англійською мовою. Водночас по-українськи переклав Г. Гессе, Р. Стівенсона, Е. Монтале та ін. Відомий як дослідник творчості Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Б.-І. Антонина, поетів «Молодої Музи».

Б. Рубчак як поет розвивався у річищі європейської та американської модерної лірики. Він у 1960 році, аналізуючи лірику поетеси-модерністки, писав: «Поезія Емми Андієвської нічого не хоче від доби, не просить ласки в історії й не турбує мертвих...». Митець висунув тезу, що поезія модерністів у добу технічної революції й нівеляційних доктрин хоче зберегти людський дух індивідуальним, свіжим і неповторним.

Уже перша збірка «Камінний сад» відкинула традиційні форми художнього вираження, будувалася на глибинних асоціативних зв’язках, густій метафориці, зіставленні образів. Ліричний герой збірки немов перебуває у двох світах — урбаністичному та природному, у сфері міської цивілізації і у людському вимірі природного життя, що сягає українського світу. Для поета важливою є не конкретно-предметна реальність, а рух образу — ідеї, що функціонує в метафорі.

Лірика Б. Рубчака інтелектуальна, насичена культурологічними кодами-образами, широкими асоціаціями. Вона сповнена античними образами й мотивами, літературними героями («Орфеєві», «Касандра говорить», «Крило Ікарове», «Гетсиман», «До Гамлета»), що розширювало виражальне семантичне поле його поезії. Так поет витворює свій дивний універсальний художній світ, для розуміння якого потрібно уважно вчитуватися в його тексти і мати неабиякі знання культури.

По-філософськи широко митець трактує проблему співвідношення людини і світобудови, а також мотив вічності й миті та їх взаємозалежності. З цією метою Б. Рубчак вдається до поетично-мозаїчного схрещення різних часових площин, фрагментів, щоб у такий спосіб світ постав і як реальний, і як позареальний, універсальний.

Ми звикли до того, що поезія прикриває струпи життя, поезія ж Б. Рубчака, навпаки, зриває бинти, щоб відкрити рани на тілі нашого буття. Така естетична переоцінка цінностей є однією із засад модернізму, вона має викликати у читача шок. Поет міняє місцями категорії добра і зла, вірності й зради, ліки й отрути, коли «євшан-зілля» замість ліків стає отрутою, а їдь — поживою. Тому в поезії Б. Рубчака багато оксюморонів («чорна любов», «промінний гнів», «віроломна віра», « промениста зрада») та метафор («блискавка ласки», «тепло зим», «льодове літо»),

У світі Рубчакової поезії ліричний герой лише глухим відлунням вчуває неясні поштовхи далеких голосів батьківщини. Але митцю близька постійна таємниця «другого берега», його притягує нічний ландшафт, особливо місяць як посланець іншого світу, що платить за срібло міддю, вісник відходу. «Спомин про місяць» — один з найпроникливіших творів у поетичному доробку Б. Рубчака, у ньому окреслені найзагадковіші мандри нічного пейзажу душі.

Б. Рубчак експериментує зі словом і формою. Часом свої поезії будує на алогічних поняттях, звільняючи вірш від усталених кліше, пов’язаних тільки з селянською лексикою, від тенденційної утилітарності. Він прагнув оживити слово додатковими смисловими відтінками й значеннями. Важливого значення поет надає метафорі, алюзії, поетичному алогізмові, звукопису, самій музиці слова, яке має звучати по-новому, творячи неповторний художній світ. Про це він добре сказав у поезії «Моцарт», вважаючи, що митець творить струнку структуру всесвіту:

То не пташині непритомні трелі і не кларнет лісів чи бур сурма, —

то музики душа собі сама проводить кришталеві паралелі.

Водночас поет не відкидав традиційних віршових форм, сила- бо-тонічної системи віршування, властивих для традиційної української поезії. Його епітети переважно народні. Він не руйнує і суто української синтаксичної структури вислову. В той же час на понятійному рівні поезія Б. Рубчака абстрактна, безконкретна, безпредметна. Лексичне оформлення поезії митця може здатися бідним. Він небагатослівний. Уміння в коротких рядках концентрувати суттєве, головне і розкривати цілі пласти свого інтелектуального світу є ще однією особливістю його віршів.

Світ образів поета неможливо укласти в рамки якоїсь провідної ідеї, якогось основного мотиву, щоб виводити певні формули чи висновки. Характер вірша Богдана Рубчака такий, що легко приймає філософські терміни, але помилково сприймати їх у прямому значенні, шукати в них захований непрямий зміст. Для характеристики семантичного осердя поезії Б. Рубчака необхідно вжити не поняття й не визначення, а поетичний образ. Це образ спомину. Не в особистісному, індивідуальному його вияві, а спомину як світоглядної, філософської категорії.

Пам’ять, як сон, перекомбіновує події і речі, міняє їх розташування у часі й просторі, деформує, злагіднюючи або загострюючи їх обриси. «Як ті тополі, спогадом готичні, що їх не можна летом пережити», як яблуня, що «кормила радістю земною, поживою страждання напувала», рідна земля стала для поета видінням, абстракцією. Виділяється розмитість предметного ландшафту творів Б. Рубчака, відсутність конкретних деталей, зафіксованих художницьким оком не тільки українських, а й американських реалій дійсності. Можливо, це психологічний комплекс переселення: пам’ять була заслабка, щоб утримати калейдоскоп дитячих років з переїздами, а повної інтеграції в новому середовищі не відбулося, бо міцно тримало національне мікросередовище.

Для Б. Рубчака важливіші не конкретні реалії з часу дитинства, а інші творчі завдання. Так, поетові набридло повторювати готові фольклорні формули, він прагне видобути зі слова есенцію, яка повинна розірвати узвичаєний семантичний зв’язок, водночас зберігши те ядро, яке тримає поезію в системі кодів цього слова. Оригінальні метафори поет часто будує за принципом співзвучності слова. Тоді звуковий і семантичний ряди переплітаються, творячи множинність тексту.

Поезія Б. Рубчака — змістова, негерметична, відкрита для читача. Але, як відзначає Іван Фізер, «в цій відкритості є пастка — не треба розуміти все прямолінійно. Модернізм чи постмодернізм його — в поетичній контекстуальності, цитатності, яка розширює поле його поезії». Критик назвав поезію Рубчака «модерном у межах допустимих обмежень, при яких треба більш зусилля і здібності, щоб зробити поетичну фразу незвичною, ніж з обмеженою свободою, поза цими межами» [63].







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.