Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Леонід Мосендз
Тематичні обрії історичної прози
Лекція 4. Проза українського зарубіжжя

Всі публікації щодо:
Мосендз Леонід

Вершиною творчості Леоніда Мосендза став його роман про євангельські часи «Останній пророк». Звертання автора до біблійного сюжету невипадкове. Велику роль у самоусвідомленні українців відіграли у XX столітті вузлові моменти історії давніх юдеїв, відбиті у Біблії. Використовуючи сюжети Святого Письма, українські письменники крізь призму минулого й сучасного єврейського народу намагалися пізнати історичну долю своєї нації. Біблія тематично завжди присутня в європейській літературі. Сюжети старозаповітні переходять через світову прозу, не втрачаючи своєї семантичної ефективності. Життя Христа стало темою багатьох повістей. Література постійно черпала матеріал безпосередньо з релігійної традиції, а в деякі епохи її розвитку (середньовіччя, романтизм) ці традиції в тематичній сфері виразно переважали.

Історичний роман Леоніда Мосендза «Останній пророк» має ознаки літературного апокрифа (одночасно з цим, роман є надзвичайно реалістичним, а образи Єгоханана та інших героїв твору несуть у собі секуляризаційні елементи). Л. Мосендз сам наводить головні джерела (крім, звичайно, Біблії), якими він користувався під час написання «Останнього пророка». В одному з листів до Шумовських письменник повідомляє: «...Читаю Талмуд — в німецькому перекладі, звичайно... Талмуд темний-темний, аж боязко читати часом. Потребую дещо до свого роману», а в іншому додає: «...Я кінчив перший том Талмуду... Трактати про благословення, десятину й суботу... Багато дрібниць, полови, дурниць. Але ядро здорове: не лише знати закон, але просякти ним кожну клітину жидівського буття. Тому жидівство вічне... Тепер дістану собі Дубнова «Історію жидівського народу». У листі Л. Мосендза до О. Данського як одне з джерел «Останнього пророка» називаються «Юдейські старожитності» Й. Флавія.

В «Останньому пророкові» Леонід Мосендз, продовжуючи традиції, започатковані І. Франком, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем, намагається крізь призму Біблії та історію іншого народу зрозуміти історичну перспективу своєї нації. Великий епічний твір дав можливість письменникові широко викласти власні історіософські ідеї та візії. Тематичне єство «Останнього пророка» Богдан Кравців визначив так: «Це роман про ставання і ріст українського націоналізму, персоніфікованого в постаті ізраїльського пророка Єгоханана... Це роман про історію українського націоналізму, безкомпромісного, могутнього національного руху, що його чітку й виразну візію виплекав у своїй уяві автор, задивлений у величну ідею й у виідеалізовані характери носіїв цього руху, які йдуть до вимріяної мети вперто й послідовно».

Проте зведення теми твору лише до історії становлення українського націоналістичного руху є певним звуженням того, що покладено автором в основу роману. Тема твору значно ширша: вона охоплює цілу низку проблем, пов’язаних із шуканнями свого місця між іншими народами, визначенням своєї історичної місії. Головна ідея роману, яка пронизує усю його структуру, — ствердження думки, що народ, який прагне визволитися від чужинецької неволі, має шукати власний шлях, має виплекати власну ідеологію, вперто й безкомпромісно йти цим шляхом до своєї мети.

У центрі роману — Іван Хреститель, предтеча Ісуса Христа. Він є граничною постаттю між Старим і Новим завітами. Це те старе, яке несе в собі передвіщення нового. У цьому його велич і його малість, бо «між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя; та найменший у Царстві Небесному є більшим від нього» (Євангеліє від св. Матвія. — 11:11).

«Останній пророк» складається з трьох частин. Перша «Батьки» — це некваплива розповідь про батьків Івана (Єгоханана) — праведного Захарія та Елісебу. Зав’язка твору вводить читача у світ переживань бездітних Захарія та Елісеби. Незгасна надія на народження сина винагороджується упевненістю, що Єдиний змилується над ними й дасть їм нащадка. Друга і третя частини роману — «Вибранець» та «Манівці» — це історія дитинства, юності та змужніння Єгоханана.

Побоюючись, що хлопець занадто захоплюється зброєю й військовим мистецтвом, мати Елісеба віддає його в науку до Давида, а потім, виконуючи дану колись обіцянку перед Богом, посилає сина вчитися до Єрусалимського храму. У Єрусалимі, пізнавши вчення фарисеїв і садукеїв, почавши розуміти ницість їхніх прагнень і бажань, захованих за показною праведністю й справедливістю, Єгоханан переходить до зелотів, а потім і до сікаріїв, котрі борються проти римської окупації й проти власних манкуртів.

Пізнання Єгохананом поглядів, думок і дій, соціального становища різних політичних і суспільних партій та груп дає йому широке розуміння головної мети гебрейського націоналізму — визволення власного народу від чужинецького панування.

Третя частина роману — «Манівці» — закінчується сценою зустрічі Єгоханана з ессеном, у якого він просить допомоги для хворої дитини. Роман, який Л. Мосендз писав протягом одинадцяти років і який надруковано через дванадцять років після смерті автора, залишився, на жаль, незавершеним. Приватні листи письменника свідчать про те, що автор працював і над четвертою частиною, але її рукопис (якщо він існує) не знайдено. Студії над структурою та архітектонікою роману показують, що ця частина твору, за логікою сюжетної побудови, мала б існувати, бо залишилися незавершеними деякі сюжетні лінії — вони ніби «провисають», чекаючи свого закінчення в завершальній частині. На думку І. Керницького, «...після мечів, крови, змагань, геройства й підлоти попередніх частин, наступна була б про відшукання несхибного шляху...». Не доведена до кінця, зокрема, лінія наступної зустрічі і взаємин невільниці Пітори та Єгоханана, не показана головна роль, відведена Єгохананові у Святому Письмі, — пророкування ним приходу Месії.

Сюжет роману свідчить про майстерність письменника. Долі героїв твору сплітаються між собою у вибагливій сюжетній канві. Це долі сирійського леґата-римлянина Вара, який упокорив гебреїв і наставив хрестів із розп’ятими повстанцями по всій Галі- леї; каліки Пасхура, який був учасником повстання й чудом залишився живим — але з залізною рукою, виколеним оком, відрізаним язиком і відтятою ногою; царя Ірода; повстанця-зелота Іродіона, якого врятував малий Єгоханан; єрусалимського митника Закхії, який через десятки років розповість Єгохананові про свою дружбу з його батьком.

Творчий пошук митця йде у двох напрямах. Перший із них — створення панорамної картини життя євреїв під римською окупацією. Реалізація цього творчого задуму пов’язана із зовнішнім

конфліктом твору, який полягає у палкому бажанні народу Ізраїлю визволитися з-під панування Риму. Розв’язанню цього конфлікту підпорядковано композицію «Останнього пророка»; втілення цього конфлікту знаходить своє відображення у зовнішньому і внутрішньому сюжеті. Другий напрямок авторських шукань, який лежить у площині внутрішнього сюжету, — відтворення крізь призму психологізму, через переживання Єгоханана його морально-етичних, релігійних та політичних поривань, проникнення у його внутрішній світ.

Залишаючись у загальноєвропейському просторі біблійної й художньої традиції представлення Єгоханана як предтечі Месії, український письменник поєднав євангельські мотиви з національними, розкрив глибинні паралелі у народженні християнства та становленні нової людини -— борця за визволення свого народу від ворожого ярма.

«Останній пророк» — твір поліфонічний, це ніби велика симфонія, де звучать різні мотиви, які сплітаються навколо головної теми — долі Івана-Єгоханана. Ще одна тема твору — чекання приходу Месії. Спочатку ці теми звучать у різних регістрах, але поступово, до кінця твору, набувають гармонійності. Долі інших героїв — побічні теми. Інколи ці побічні теми виступають на перший план, приглушуючи звучання двох головних. Але з часом музика повертається до головного, хоча періодично знову чути відгомін побічних тем. Надзвичайно важливу функцію виконує у романі образ Вічного міста — Єрусалиму. Це і Єрусалим простого люду, яким бачить його Захарій, в’їжджаючи до міста на віслюку й прямуючи на свою останню службу до Єрусалимського храму; це і Єрусалим, який почне пізнавати його син, коли прийде на службу до храму; це і Єрусалим римлян і легата Вара — місто, яке вони ненавидять і прагнуть відгородитися від нього високими кам’яними мурами і легіонерською сторожею.

Леонід Мосендз написав твір високого європейського зразка. Звернувшись в історичному романі до передхристиянської епохи, до проблем єврейського суспільства двотисячолітньої давності, письменник значно розширив історичну та християнсько-релігійну традицію, дав свою інтерпретацію деяких «білих плям» Святого Письма.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.