Всі публікації щодо:
Пісні

Словник літературознавчих термінів

Весільні пісні

Весільні пісні — вид традиційної родинно-обрядової народної пісенності, який є органічним складником весільних обрядових дій. Саме зв’язок з обрядовими весільними діями (заручини, плетення вінка, убирання гільця, випікання короваю, посад, розплітання коси молодої, її викуп і прощання з родиною, переїзд до молодого тощо) відрізняє В.п. як змістом, так і способом виконанння від інших ліричних пісень, що їх співають на весіллі. В.п., як і весільна обрядовість українців, є спадком глибокої передісторичної родово-племінної давнини, родинно-обрядової культури праукраїнців, на формуванні якої виразно позначився хліборобський уклад життя. Українське весілля за своєю формою є сценічним дійством — з розподілом ролей, переодяганням, послідовністю актів. У княжі часи ця інсценізація набрала відповідного колориту: молодий — “князь“, молода — “княгиня“, дружина — “бояри“ і та ін. Розпорядниками весільної драми є старости, свахи, дружби молодого і дружки молодої. Вони зобов’язані дотримуватися традиційних дій, форм вислову, пісень, промовляти і співати від свого імені і від імені молодих та їхніх батьків, яким належить бути при цьому пасивними. Фактично весільні гості-гуртуються у двох хорах — молодого і молодої. Своїми піснями вони супроводжують всі головні дії весільного обряду, в антрактах якого виконуються застольні, віншувальні, любовні, жартівливі та ін. пісні. Оскільки українське весілля тривало цілий тиждень, його образно називали найдовшою у світі оперою. В.п. — строфічні переважно з різною кількістю рядків у строфі — від 3 до 12, з характерними наспівними, дещо речитативними та імпровізаційними формулами у вигляді нерівномірних строф-тирад. Мають виразну загальноукраїнську єдність, творять єдине музично-пісенне тло. 7-ми, 11-ти,13-тискладовий вірш без сталої цезури — типова метрична структура В.п., які в народі називають “ладканнями“. Своєю будовою і мотивами вони близькі до обжинкових пісень та колядок. Перші згадки про В.п. задокументовані ще в XI ст.: в “Описі України...“ Г.-Л.Боплана (1650), в “Описі весільних українських простонародних обрядів...“ Г.Калитовського (1777), але записувати їх почали тільки з 30-х XIX ст, Найбагатше зібрання В.п. у XIX ст. помістив у 4-му т. “Трудів...“ П.Чубинський (1877). В.п., обрядовість широко використовуються в літературі (“Наталка Полтавка“ І.Котляревського, “Сватання на Гончарівці“, “Маруся“ Г.Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля“ Т.Шевченка, “Тіні забутих предків“ М.Коцюбинського, “Земля“ Ольги Кобилянської та ін.). Українські весільні звичаї і пісенні тексти простежуються і в творчості Марка Вовчка, М.Гоголя, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, І.Франка, Лесі Українки, М.Стельмаха, Зінаїди Тулуб, Любові Забашти та ін.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.