Епіграма

Словник літературознавчих термінів

Епіграма

Епіграма (грецьк. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр, а в римські часи — Марціал, Ювенал та ін., де Е. набуває чітких ознак сатиричного твору. Мала Е. велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, а відтак і в українській (Г.Смотрицький, А.Римша, Т.Земка та ін.), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди — геральдичну, дедикаційну, епітафійну і т.п. Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах (І.Франко, В.Самійленко, В.Еллан, С.Воскрекасенко, В.Сосюра, Д.Білоус. В.Симоненко, А.Бортняк, Ю.Кругляк, П.Осадчук та ін.):

Куди сховаюсь од злоби

Іуди, Каїна і Хама?

Куди подінусь од юрби

“Патріотичного“ Бедлама?

Коли скотинячі лоби

Не втне ні меч, ні епіграма!.. (М.Вороний).