Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Словник літературознавчих термінів

"Філософія серця" — основний традиційний напрям української філософії, який відображає специфіку ментальної свідомості, що проявляється в яскравих емоційних формах "кордоцентризму", пов'язуючи ентузіастичні настанови з чуттєвою сферою, з прагненням охопити в обмеженому безмежне, у відносному — абсолютне. "Серце" як прихований центр центрів людського буття не є проблемою тільки української душі, воно властиве й іншим народам, які сповідують індуїзм, буддизм чи християнство. Уперше найповніше формулювання "Ф.с." (яка вже мала свої традиції від Києво-руської доби, збагачені віяннями неоплатонізму та патристики) спостерігається у вченні Григорія Сковороди: "Істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце — одному лише Богу досяжне, як думок наших безодня, просто сказати душа, тобто суттєва істота", "сила", поза якою "ми є мертва тінь". У даному випадку, ототожнюючи "серце" з душею, філософ спирався на Біблію, де воно означає душу і дух, шлях до вищої істини, "вище серце", завдяки якому встановлюється таємний гармонійний зв'язок між речами, "мікрокосмом" та "макрокосмом" тощо. "Ф.с." поглибив у XIX ст. яскравий представник "києво-руської школи" П.Юркевич. Він обстоював тезу, що "серце є осереддя душевного і духовного життя людини", перед яким поступається розум, тому що "уряду-вальна й володарююча сила не є сила породжувальна", відводив розуму "похідну" роль, але не применшував його значення, спирався на національне світобачення, в якому "серце" постає універсальною категорією, втілюючи в собі ідею всеєдності. Тому у П.Юркевича, як і в М.Гоголя та інших українських інтелектуалів, виникли гострі конфлікти з російською інтелігенцією, наділеною раціоналістично-позитивістською ментальністю, про що свого часу писав М.Костомаров у статті "Дві руські народності". Пізніше проблему "Ф.с." висвітлював Д.Чижевський. Звертаються до неї і сучасні філософи (І.Бичко, А.Бичко та ін.). Поза "Ф.с." дійсність для українства позбавлена сенсу, тому виявляє себе через "кордоцентризм" у різних спектрах життєдіяння — від розмаїтих жанрів фольклору до вищих, інтелектуальних рівнів культури, зокрема літератури, в якій образ "серця" віддавен посідав центральне місце (Т.Шевченко, харківські романтики, Я.Щоголів, Ю.Федькович, І.Франко, В.Сосюра, І.Драч та ін.). Особливої актуалізації "Ф.с." набула на початку XX ст., коли європейська "філософія життя" стимулювала її саморозгортання у новій якості. На перетині цих двох потоків постав український модернізм. Особливо потужний "кордоцентричний" пафос спостерігався і в ліриці неоромантиків, символістів, особливо в Олександра Олеся, який умів бити "по розірваних струнах / на серці своїм".