Сонет

Словник літературознавчих термінів

Сонет

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб абаб ввд еед), хоч можливі й інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т.п.). З'явився С, очевидно, на початку XIII ст. в Італії, де викристалізувалися його основні ознаки, вперше описані Антоніо да Темпо (1332). Започаткований Дж. да Лентіні, С. пов'язаний із творчістю Данте Аліг'єрі та Ф.Петрарки, проходить через всю історію європейської і світової літератури, розкриваючись у поезії П.Ронсара у Франції (XVI ст.) та В.Шекспіра в Англії (XVII ст.). Зневажений класицизмом, С. відродився в добу романтизму, став улюбленою формою “парнасців“ (Ж.-М. де Ередіа, Ш. Леконт де Ліль) та символістів. Перший С. в українській поезії з'явився 1830 (переробка вірша Сапфо, здійснена О.Шпигоцьким), його освоювали А.Метлинський, М.Шашкевич, Ю.Федькович, Б.Грінченко, Леся Українка та ін. Найповніше С. розкрив свої внутрішні можливості у творчості І.Франка (“Тюремні сонети“, “Вольні сонети“), ввійшовши у версифікаційну практику українських поетів XX ст. (М.Зеров, М.Рильський, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, М.Орест, А.Малишко, Д.Павличко та багато ін.). С. сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин (два чотиривірші та два тривірші) має бути синтаксично викінченою, рими — точними і дзвінкими, рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих ліричним сюжетом). Особливий внесок в осмислення теорії С. зробив Й.Бехер, вважаючи його “найдіалектичнішим художнім видом“, наголошуючи на його інтенсивній драматургійності, коли перший вірш містить у собі тезу, другий — антитезу, а ' тривірші — синтез, так званий “сонетний замок“, що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця “тріада“ варіюється). Свого часу унікальну специфіку С. спостеріг І.Франко:

Голубчики, українські поети, а

Невже вас досі нікому навчити, б

Що не досить сяких-таких зліпити б

Рядків штирнадцять, і вже й є сонети? а

П'ятистоповий ямб, мов з міді литий, б

Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети, а

Пов'язані в дзвінкі рифмові сплети, — а

Лиш те ім'ям сонета слід хрестити. б

Тій формі й зміст най буде відповідний; в

Конфлікт чуття, природи блиск погідний в

В двох перших строфах ярко розвертавсь. г

Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь, г

Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови, д

Та при кінці сплива в гармонію любови. д

Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже, приміром, В.Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім цього, можливі також неканонічні форми С, приміром, “хвостаті сонети“ (“сонет з кодою“), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні — побудовані на двох римах; “безголові“ — з одним чотиривіршем і двома тривіршами; “кульгаві“, в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети — один чотиривірш та один тривірш тощо; власне сонетоїди. Особливу, вельми складну форму цього оригінального вірша, що складається з п'ятнадцяти С, останній з яких (магістрал, від лат. magistralis — головний) будується з перших рядків усіх попередніх чи наступних чотирнадцяти С, називають вінком сонетів. Простежується він у доробку М.Жука, В.Бобинського, О.Ведміцького, М.Вінграновського, Б.Нечерди, Б.Демківа та ін. Сучасні поети, вдаючись до експериментів, намагаються розширити можливості сонета:

Старенька рима у паркані вірша

Прибита, мов штахетина гнила,

Займає місце. Як байдужим оком

Сковзнеш по ній, то скажеш: “Все гаразд!“

Та тільки потривож її рукою,

Переконатися попробуй сам,

Чи міцно думки цвях сидить у слові —-

І вже гуде в поезії діра!

Але ще гірше, як іржаву мисль

Вганяють молотком у дошку рими,

Що зм'якла від гниття й приймає ржу!

Навіщо майструвати загорожі.

Коли вони дірками верещать,

Під'юджують невинних до злодійства? (Д. Павличко).

С. найбільш поширені в медитативній ліриці, наявні і в інших жанрових формах, зокрема в пейзажній ліриці (цикли “Крим“ та “Київ“ М.Зерова).



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.