Словник літературознавчих термінів

Газель

Газель (від араб. — ліричний вірш) — ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т.п. Викінчені за думкою строфи не пов’язані між собою фабулою, їх об’єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім’я (літературний псевдонім). Основний зміст Г. — любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях. Ця форма як відгалуження касиди виникла у VII ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Навої, Рудакі та ін.), вплинувши на індійську та уйгурську. Європейський читач вперше познайомився з Г. в латиномовній інтерпретації Т.Гайда (1767). Першим до Г. в Європі звернувся Й.-В.Гете, котрий написав свій “Західно-східний диван“. Г. зустрічаються і в доробку українських поетів (І.Франко, В.Поліщук, Д.Павличко та ін.). У творчості А.Казки ця віршована форма зазнала певної зміни (зокрема, не вживається сфрагіда), а після монорими застосовано рефрен:

Хлоп’ятком бігав я в садку — то був лиш сон!

Ласкало сонце у щоку — то був лиш сон!

І сад здававсь старий, густий, і так було

В нім любо гратись в холодку — то був лиш сон!

І батько, й ненька, і брати, і сестри — де воно?

Всё щезла, мов луна в гайку, — то був лиш сон!

Й знов: монастир, вечерень сум й тужливий дзвін,

Тра канонаршить хлопчаку — то був лиш сон!

А далі вже зашумував Красою Всесвіт — пить

Кохання келих юнаку — то був лиш сон!

Чарівний сон — а я повірив, що в журбі,

В самотині шептать в кутку — то був лиш сон!