Словник літературознавчих термінів

Колон

Колон (грецьк. kolon — частина тіла, речення, елемент періоду) — ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об'єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи“, у смисловому — до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним наголосом, де розрізнялися короткі К. (коми, відтинки тощо) та довгі К. В українській версифікації К. — це піввірш з різною ритмічною структурою обабіч цезури: “Крові б, крові / і сили відерцем...“ (О.Влизько). Тут маємо у першому піввірші хорей, у другому — амфібрахій.