Словник літературознавчих термінів

Проклітика

Проклітика (грецьк. proklitikos -схилений вперед) — ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на столі, у небі, при дорозі, тощо). У художній літературі, передовсім у поезії, де досить потужні метроритмічні чинники, в позицію П. потрапляють самостійні частини мови, переважно односкладові:

Був час,

коли здавалось,

що все попереду [...] (М. Корсюк).

Тут дієслово “був“ та сполучник “що“, втративши свій наголос, вжиті у стані П.