Кульмінація

Словник літературознавчих термінів

Кульмінація

Кульмінація (лат. сulmen — вершина) — момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. Термін “К.“ використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, де зберігається принцип єдності дії (особливо у драмах). Разом з тим може бути кілька К. у творі. Так, у порівняно невеликому за обсягом оповіданні М.Коцюбинського “Дорогою ціною“ можна визначити два пункти К.: перший — у II частині, де Остап, перебравшись на турецький берег, проклинає кріпацьку країну; другий — у V частині (епізод невдалого визволення Соломією Остапа). У невеликих за обсягом творах (новелах, оповіданнях, часом повістях) К., як правило, зсунута ближче до фіналу (М.Могилянський, “Наречена“, “Згуба“ та ін.). Для великих епічних, ліро-епічних та драматичних жанрів шлях наростання та спаду кульмінаційних моментів характеризується дещо ослабленою напругою, поступово. Особливо гострими бувають К. у драматичних творах. Особливості прояву К. залежать від сюжетно-композиційних особливостей твору.