Словник літературознавчих термінів

Кладовищенська поезія

Кладовищенська поезія — течія в англійській ліриці середини XVIII ст. (Т.Грей, Р.Блейр, Е.Юнг), що розвивалась у річищі сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості і почасти марності у видимих формах. В українській поезії XIX ст. помітна у творчості А.Метлинського. У XX ст. до мотивів К.п. зверталися модерністи (символісти та неоромантики), лірика яких усувала непримиренне, неприродне протистояння теми життя і смерті, вимагала не легковажного чи ігнорантного ставлення до цього важливого питання, а вміння й мужності глянути у вічі невідворотному, що притаманне народному світобаченню: М.Вороний (“Мерці“), П.Савченко (“На цвинтарі, серед хрестів похилих...“), Олександр Олесь (“Не дивися в душу: труни там сумні...“), Леся Українка (“Пісні з кладовища“), М.Зеров (“Вже теплий Олексій“), М.Бажан (“Пильніше й глибше вдумайтеся в себе“), М.Вінграновський (“До себе“), І. Драч (“Ховали два Майбороди Малишка...“) та ін. К.п. відмінна від реквієму відсутністю в ній скорботно-патетичного звучання.