Словник літературознавчих термінів

Антистрофа

Антистрофа (грецьк. antistrophe, від anti — проти і strophe — строфа) — в античній хоровій ліриці — парна строфа, що за своєю метричною структурою відповідала непарній; вони часто перемежовувалися або замикалися еподами — власне частиною хорової партії, наділеною відмінним ритмом. Таку тріаду ввів до грецької трагедії та лірики Стесіхор на межі VII-VI ст. до н.е., модернізувавши поетичну традицію Алкмана із Сард (VII ст.до н.е.), автора гімнів, пеонів, гіперхем та пісень до дівочих хорів-парфеніїв. А. супроводила рух хору на кону античного театру зліва направо, до сонячного сходу, тоді як дії, пов'язані зі строфою, відбувалися навпаки. Широко використовувалася ця форма у драмах Есхіла (“Прометей закутий“), Софокла (“Електра“, “Цар Едіп“) та ін. Поділ на строфи та А. не часто спостерігається в українській поезії, як, наприклад, у незакінченій драматичній поемі Лесі Українки “Іфігенія в Тавриді“, у циклі “Псалми“ П.Карманського та ін., тому особливою подією слід вважати збірку П.Тичини “Замість сонетів і октав“, композиційно розбудовану за принципом строфи та А. (звичайно, без еподів).