Словник літературознавчих термінів

Епіфора

Епіфора (грецьк. epiphora — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою (див.: Симплока):

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст,

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий [...] (Надія Кир'ян).

У поетичному творі Е. часто зливаються з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).