Словник літературознавчих термінів

Конструктивізм

Конструктивізм (лат. constructio — побудова) — один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економ-ності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до опрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів. Така настанова була притаманна літературі “нової діловитості“ (Німеччина). Розвивалася вона і в середовищі ЛЦК (Літературного центру конструктивістів) у Росії, де висувалися вимоги “організації речей смислом“, тобто дотримання смислового навантаження на одиницю літературного матеріалу, локального принципу та прозаїзації поезії (К.Зелінський, І.Сельвінський та ін.). К. в українській поезії можна вважати умовним, попри домагання його основного ініціатора В. Поліщука. Адже ні в його ефемерному теоретизуванні про “динамізм-спіралізм“ як відповідник К., ні в платформі протистояння літературній традиції (охрещеній “селозованою“) та тогочасному футуризму, ні в угрупованні “Авангард“, годі віднайти достеменні ознаки К. Тут лише маніфестувався зв'язок мистецтва з “індустріальною добою“. Так само поезія В.Поліщука зраджувала ірраціональну, емоційну вдачу її автора, схильного до романтизування науково-технічного розвитку суспільства (“Динамо“, “Ейфелева вежа“ та ін.), до пристрасного осмислення сцієнтичних мотивів (“Медуза Актинія“, “Асканія Нова“, “Органи філармонії“ та ін.), не кажучи вже про його пейзажну лірику, бодай у збірці “Радіо в житах“ (1923). К. набував специфічного, відмінного від свого зразка, вигляду як у творчості В.Поліщука, так і його нечисленних прихильників (Л.Чернов-Малошийченко, О. Левада, Раїса Троянкер, В.Ярина, В.Єрмілов). 3 приводу цього характерне зізнання М.Йогансена, котрий вважав себе також причетним до К.: “Склав маніфеста для збірника “Жовтень“ (“Універсал“) у конструктивістському дусі [...]- У “Шляхах мистецтва“ знову писав конструктивістські статті, будучи абсолютно незнайомим з тодішнім коструктивізмом і вкладаючи в нього свій зміст“. Справді, у творчості цього поета майже відсутні ознаки літератури “нової діловитості“, натомість його лірика перейнята яскравим неоромантичним пафосом, тяжінням до евфонічного формотворення, за що сучасники називали його “ювеліром форми“.