Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Словник літературознавчих термінів

Реалізм

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаючи з 30-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Література стає засобом пізнання людиною себе і навколишнього світу, набуває аксіологічного (ідеологічного) звучання. Принцип вірності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність. Визначальними для Р. були прагнення до об’єктивності і безпосередньої достовірності відображення, послідовне дотримання міметичних принципів (художнє відтворення життя “у формах самого життя“), переорієнтація з минулого на сучасність, конкретно-історичний підхід до явищ дійсності і розуміння історії як поступального розвитку (прогресу), правдивість у зображенні деталей, віра в гуманістичні ідеали, конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди, превалювання прозових жанрів у літературі (роман, повість) та ін. На формування реалістичного світогляду мали вплив філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних (економіка, соціологія, психологія) наук та ін. Слово “Р.“ відоме ще з середньовічних часів. У схоластичній філософії реалізмом називався напрям, який, на противагу номіналізму, приписував абстрактним поняттям (універсаліям) реальне існування. Наприкінці XVIII ст. поняттями “реалізм“, “реаліст“ означується певний тип мислення і поведінки (практичність, тверезий глузд), відмінний від типу “ідеаліста“, мрійника. З кінця 20-х XIX ст. термін “Р.“ починає вживатися французькою критикою стосовно “нової школи“ у літературі, на відміну від “літератури ідей“ (класицизм) та “літератури образів“ (романтизм). Першого теоретичного обґрунтування як напрям у літературі і мистецтві Р. набуває завдяки художникові Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх полотен під назвою “Реалізм“ (1855) обгрунтував програмні засади реалістичного напряму, та письменникам Шанфльорі і Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з теоретичними деклараціями у збірнику “Реалізм“ (1867) і журналі “Реалізм“ (1856-57). З цього часу поняття “Р.“ стає широковживаним як у художній практиці, так і в літературній критиці й естетиці. Найвидатнішими представниками Р. були 0. де Бальзак, Стендаль, Ч. Діккенс, Г. Флобер, В. Теккерей, М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Тургенев, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, І. Франко, Б. Грінченко, О. Кониський та ін. У літературознавстві існують різноманітні концепції і тлумачення P., його змісту, напрямів, хронологічних рамок. Одні дослідники вважають Р. властивим літературі і мистецтву споконвіків, виділяючи “античний P.“, “ренесансний P.“, “просвітницький P.“, “P. XIX ст.“, “Р. XX ст.“; інші пов’язують його виникнення з епохою Відродження або сімейно-побутовим романом XVIII ст. Існують теоретичні версії “Р. без берегів“, “наївного P.“, “магічного P.“, виділяють “етнографічно-побутовий P.“, національні різновиди P.; розглядають Р. як художній метод, художню систему, тип художнього мислення і творчості тощо.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.