Контекст

Словник літературознавчих термінів

Контекст

Контекст (лат. contextus — тісний зв'язок, сплетення) — 1). Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови й особливості вживання її в мовленні. 2). Відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький К. (фрази, епізоду, ситуації) і ширший К. (твору, творчості письменника). Тому кожну цитату з твору треба брати в К., тобто зважати на вислови, які передують цитаті, йдуть після неї, а також на те, якому персонажеві (оповідачеві) вони належать, в якій ситуації сказані (див.: Двоголосе слово (двоголосся), Репліка, Монолог, Діалог), беручи до уваги К. метафоричний, в якому прояснюється, конкретизується полісемія. В одному випадку, в добу українського романтизму, К. надто прозорий і відразу увиразнює і значення слів, і образ у цілому (“Пливе місяць молоденький, розігнувши роги“ (Л.Боровиковський), в іншому — як у Б.-І.Антонича, К. асоціативно-ускладнений:

Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі,

вривається розмова, ледве розпочата,

спалахують думки й ховаються мерщій,

і погляд, мов метелик, ясний і крилатий.

Кімната нам заміниться в квітчастий сад,

і сплетемось, обнявшись кучерявим листям.

Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса

на наших ясних снах, омаєних сріблисто.

Поезія має назву “Сад“ із жанровим означенням “біологічний вірш у двох відмінах“. У кожній “відміні“ по дві строфи. К. кожної виявляє подвійний зміст — біологічно-рослинний і суб'єктивно-людський з пуантом-кінцівкою “все отут сповня / рослинний Бог кохання, первісний і чистий“.