Словник літературознавчих термінів
Перифраз, Перифраза
Перифраз, Перифраза (грецьк.periphrasis — описовий вираз) — мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. П. можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів: майстер сцени — артист, театральний режисер; благородні птахи — лебеді; чорне золото — вугілля; бити себе в груди — каятись; накивати п’ятами — втекти і та ін. У науково-популярних і публіцистичних текстах П. часто використовують, щоб уникнути повторень і водночас висловити авторське ставлення до об’єкта розповіді: Геродота називають “батьком історії“, Ольгу Кобилянську — Гірською орлицею“, Лесю Українку — “дочкою Прометея“. До П. належить і заміна авторського “Я“ — “ваш покірний слуга“, “автор цих рядків“. Від частого вживання, зокрема в засобах масової інформації, позитивні якості П. нівелюються і перетворюються на штамп (королева полів, солодкі корені).
П. у художній літературі має завданням зробити текст виразнішим, більш дієвішим та цілеспрямованішим і своїм характером наближається до метафори або метонімії, виражаючи семантику слова чи словосполучення переносно, за принципом подібності й суміжності: “Розпадеться луда на очах ваших [прозрієте] неситих“ (Т. Шевченко); “Лягло костьми [загинуло] людей муштрованих [солдатів] чимало“ (Т. Шевченко). Необхідно розрізняти П. і перефразування — часткову зміну відомого вислову (приказки, прислів’я, афоризми) на вимогу контексту: “Не спитавши броду, полізли у воду“; “І кинули бізнесових щук у каламутну річку нестабільної економіки“ тощо.