Словник літературознавчих термінів

Акмеїзм

Акмеїзм (грецьк. акті — вищий ступінь чи якість чого-небудь) — стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М.Гумільовим (Анна Ахматова, М.Кузмін, О.Мандельштам, М.Зенкевич, В.Нарбут) утворила “Цех поетів“, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон“. Естетичними засадами акмеїстів були самодостатність поетичного слова та відповідне його функціонування у суспільному житті. Основні принципи зводилися до творення елітарної поезії, в центрі якої — людина в її духовних та історичних проекціях. Естетизм і нові теми (зокрема африканська тематика) побутували в поезії М.Гумільова, рання поезія А.Ахматової оберталася навколо “вічних тем“, О.Мандельштам синтезував міф, культурологію, сучасність. Після 1917 група перестала існувати (М.Гумільов розстріляний у 1921, у 30-х знищений О. Мандельштам, складні часи пережили А.Ахматова, М.Зенкевич). В історії російської поезії А. полишився своєрідним літературним стилем, котрий визначав пріоритети в російській культурі першого десятиліття XX ст. В українській літературі послідовників цього напряму не було, хоч творчість М.Гумільова, А.Ахматової та ін. викликала інтерес в українських поетів, зокрема у представників “празької школи“.,Акмеїсти називали себе також адамістами (за іменем біблійної першолюдини Адама), сповідуючи культ первіснобіологічного життя, позбавленого обмежливих приписів механістичної цивілізації.