Словник літературознавчих термінів

Пародія

Пародія (грецьк. parоdia -- пісня навиворіт, переробка на сміш ний лад) — один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи П. переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання, хоч не слід її плутати з бурлеском та травестією, які мають дещо відмінні характеристики. Запровадив П. еллінський письменник Гіппонакт (помер у 530 р. до н.е.). Це був поширений жанр в античну добу. “Циклоп“ Еврипіда — П. на “Одіссею“, “Жаби“ Аристофана — на трагедії Еврипіда та ін. Звертався до П. М. де Сервантес (“Дон Кіхот“), Е. Роттердамський (“Похвала глупоті“), Ф. Рабле (“Гаргантюа і Пантагрюель“), Дж. Свіфт (“Мандри Гуллівера“) та ін. Вагоме місце посідає П. в українському фольклорі (знаменитий “Лист до турецького султана“ І т.п.); поширилася вона в часи “низового бароко“ у творчості “мандрованих дяків“, а пізніше — І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, В. Самійленка, В. Еллана (Блакитного), Юрія Клена та Л. Мосендза, відомих за спільним псевдонімом Порфирій Горотак, Остапа Вишні, Ю. Івакіна, А. Крижанівського та ін. Класичний приклад П. дав К. Буревій, котрий підписувався псевдонімом Едвард Стріха, розкриваючи убогість “пролетарської поезії“ та глузуючи з галасливих декларацій авангардистів; особливо дошкуляв він антихудожній “політиці“ комуністичної партії у літературі: Зробіть мені квиток партійний.

Навдовжки — кілометр!

Навширшки — кілометр!

І напишіть червоним на вогні.

Це — Стріха Едвард —

рядовий

загонів геніальних

геній!

Напишіть:

Він сліз не має,

цей Едвард,

а кров — барилами,

пожежами — вогонь

у

собі

носить [...]

Нині до жанру П. звертаються представники неоавангардизму, зокрема Бу-Ба-Бу, які, загострюючи тенденції сміхової культури, вказують на “хворобливі“ процеси у літературному житті, хибні художні принципи, пов’язані з імітат-мистецтвом колишнього соціалістичного реалізму. Крім основного засобу П., що полягає в іронічній імітації висміюваного зразка, у ній посилюється функція гіперболи, шаржування деяких особливостей літературного твору (тематики, образного ладу, композиції, персонажів, мовлення тощо), доведення їхніх рис до абсурду задля досягнення сподіваного сатирично-комічного ефекту.