Словник літературознавчих термінів

Пароніми

Пароніми (грецьк. para — біля, мимо і опута — ім’я) — слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше — це спільнокореневі слова: авторитетний — авторитарний, програмний — програмовий, надягати — одягати, пригадати — прогадати. Цілеспрямоване використання П. — ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення. Змішування П. створює комічний ефект і тому використовується в каламбурах. Існує й широке розуміння П.: до них відносять слова, далекі за походженням, будовою, значенням, але близькі за звуковим складом (дріботіти — тріпотіти, дерзання — терзання, голосувати — галасувати, афект — ефект, досвідчений — освічений). Навмисне зближення таких слів створює стилістичну фігуру — парономазію, завдяки якій досягається ритмозвукове увиразнення вислову: “Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрішнього дня“ (Ліна Костенко); “Страшніша огненних геєн / голодна хіть зажерливих гієн“ (Б. Олійник). Елементами парономазії можуть бути і слова з різними граматичними характеристиками: жерти — жертви, степ — стерп — серп, звідки — свідки, свіча — свічадо.