Етиографізм

Словник літературознавчих термінів

Етиографізм

Етиографізм (грецьк, ethnos — плем'я, народ і grаpho — пишу) — відображення в літературі і мистецтві національного традиційного побуту (житло, господарство, ремесла, одяг, їжа, родинне життя, тощо), звичаїв, обрядів. Е.— органічний складник національного в мистецтві і як його етнічна константа має свої особливості в його історії. Суттєвою особливістю Е. в художній літературі, є національна мова, словесний фольклор (у музиці — музичний, у танці — хореографічний) як виражальний матеріал (субстанція) цього виду мистецтва. Справжнє мистецтво, а особливо художня література, не може бути наднаціональним, тому Е. як органічний складник національного розглядається в контексті національної культури з урахуванням специфічних особливостей творчої індивідуальності митця. Е. в художній літературі набув особливої ваги в період національного пробудження, появи творів народною мовою, що поступово-набрала статусу літературної. Він яскраво виражений у літературах поневолених народів, оскільки, крім естетичних функцій, сприяв пробудженню національної свідомості, зближенню і консолідації вищих і нижчих станів нації, активізації визвольних прагнень.. В українській літературі першої половини XIX ст, Е, мав ще й свої регіональні етапи розвитку, зумовлені тривалим розчленуванням України між Польщею, Росією та Австрією. Е. еволюціонував разом з розвитком художнього мислення письменників, способом художнього вираження, естетичними уподобаннями суспільності. Е. у другій половині XIX ст. функціонує вже в іншій художній структурі, ніж у добу раннього національного пробудження. Ще з іншим-ідейно-художнім навантаженням він функціонує у творчості письменників нового типу мислення на межі XIX — XX ст. — М..Коцюбинського (“Тіні забутих предків“), Лесі Українки (“Лісова пісня“, “Бояриня“), В.Винниченка та ін.. Тут Е. служить не так предметно-реалістичному творенню образу, як філософській інтерпретації гуманістичної ідеї автора. Свої “координати“ має Е. письменників другої половини XX ст. (У.Самчук, Б.Харчук, Г.Тютюнник, Є.Гуцало, В.Шевчук та ін.), Характер Е. у мистецтві залежить не тільки від своєрідності культурно-історичної епохи, а й від особливостей творчої індивідуальності митця, його світогляду, естетичних уподобань. Наприклад, у седнівській передмові до “Кобзаря“ Т Шевченко з позиції свого соціально-національного радикалізму застерігав тодішніх українських письменників від того, щоб формальний, зовнішній Е. не шкодив національно-визвольним прагненням українців. Формальний Е.„ без органічного зв'язку з ідейно-художнім змістом твору, критикували І.Франко, Іван Білик, М.Драгоманов, Б.Грінченко, О.Маковей та ін. В.Самійленко в сатиричній сцені “Драма без горілки“ дотепно висміяв драморобів, які вульгарним Е. дискредитували українську драматургію і театр. Проблема Е. в історії української літератури ще чекає на окреме фундаментальне дослідження.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.