Словник літературознавчих термінів

Апокопа

Апокопа (грецьк. Apokope — утинання) — усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення .слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення:

Що кидає тебе у відчай?

Котра частина твого “я“?

Ота, що плаче?,

Та, що квилить?

Ота, що наріка? (Л.Ярмак).

Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка“ втратило закінчення “є“, тобто повну форму закінчення. Інший приклад з вірша П. Тичини “Вітер з України“:

Він замахнеться раз —

рев! свист! кружіння!

У другому рядку лише слово “кружіння“ має повну форму, тоді як “рев“ вжито замість “ревіння“, “свист“ — замість “свистіння“. Подеколи А. Має авторську специфіку: “Гей, розчиняйте всі вікна, хай увірвесь у груди вогкість“ (М.Семенко). В деяких випадках А. сполучається з аферезою, синхронізуючи її смислові поля. До цього прийому вдавався П.Тичина:

вітер вітер ві

терзає дуба кле

на хмарах хмуре сон

це знов осінній ві

Цей досвід плідно використовували поети наступних генерацій, зокрема В.Стус.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.