Словник літературознавчих термінів

Апокопа

Апокопа (грецьк. Apokope — утинання) — усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення .слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення:

Що кидає тебе у відчай?

Котра частина твого “я“?

Ота, що плаче?,

Та, що квилить?

Ота, що наріка? (Л.Ярмак).

Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка“ втратило закінчення “є“, тобто повну форму закінчення. Інший приклад з вірша П. Тичини “Вітер з України“:

Він замахнеться раз —

рев! свист! кружіння!

У другому рядку лише слово “кружіння“ має повну форму, тоді як “рев“ вжито замість “ревіння“, “свист“ — замість “свистіння“. Подеколи А. Має авторську специфіку: “Гей, розчиняйте всі вікна, хай увірвесь у груди вогкість“ (М.Семенко). В деяких випадках А. сполучається з аферезою, синхронізуючи її смислові поля. До цього прийому вдавався П.Тичина:

вітер вітер ві

терзає дуба кле

на хмарах хмуре сон

це знов осінній ві

Цей досвід плідно використовували поети наступних генерацій, зокрема В.Стус.