Словник літературознавчих термінів
Палеографія
Палеографія (грецьк. palaios — давній, grapho — пишу) — одна з допоміжних дисциплін, суміжна з історією, мовознавством, орфографією, текстологією та іншими науками, яка вивчає датовані і недатовані, локалізовані і нелокалізовані пам’ятки писемної минувшини, констатує їхні ознаки, час і місце створення, подеколи розшифровує тексти на глиняному (шумерійська культура), кам’яному (майя), папірусному (Давній Єгипет), пергаментному (Київська Русь) та ін. матеріалах. Розрізняють такі види П.: епіграфіка, що вивчає написи на камені, металі тощо; папірологія — на папірусі; кодикологія — рукописні книги; криптографія — графіка систем тайнопису. До П. та книгознавства входить також дослідження орнаменту, водяних знаків на папері, тобто філіграней. Залежно від особливостей абеток та мови джерел окреслюється грецька, латинська, слов’янська, вірменська, арабська та ін. П., що дає історії літератури та мови неоціненну допомогу, особливо, коли йдеться про важливі явища, як Троянська війна, змальована Гомером в “Іліаді“, напівлегендарна “Велесова книга“, чи потвердження авторського тексту певного письменника (полеміка щодо причетності Марка Вовчка до написання “Народних оповідань“, розпочата П. Кулішем). Нині мовиться І про різновид П. — неографію, тобто науку про письмові пам’ятки нового часу (поезія В. Симоненка, що зазнала втручання радянської цензури, так званого “літування“).