Словник літературознавчих термінів

Анімізм

Анімізм (лат. апіта, animus — душа, дух) — світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам'яті, у колективному несвідомому (архетипах). А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму та ін.), обстоюється теософією, окультизмом тощо, джерелами яких живиться художня література. Часто елементи А. спостерігаються у фразеологічних сполуках антропологічного характеру (“іде дощ“, “біжить дорога“ тощо), правлять за основу сюжетотворення багатьох фольклорних жанрів (казки, легенди, балади, замовляння). У художній літературі А. набуває форм персоніфікації. Такими, зокрема, постають образи вітру, Дніпра та сонця, до яких звертається Ярославна у “Слові про Ігорів похід“, природні явища у ліриці ( “Ой, не крийся, природо, не крийся“ П.Тичини), у пейзажних замальовках прозових творів (М.Коцюбинський, О.Довженко, М.Стельмах та ін.), у драматичних творах (“Лісова пісня“ Лесі Українки, “Над Дніпром“ О.Олеся та ін.).