Словник літературознавчих термінів

Кирило-Мефодіївське братство, або Українсько-Слов'янське товариство Св. Кирила й Мефодія

Кирило-Мефодіївське братство, або Українсько-Слов'янське товариство Св. Кирила й Мефодія — таємна політична антицаристська організація, виникла у Києві в середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні 1845 — січні 1846, проіснувала до березня 1847. Попередником К.-М.б. був київський гурток 1843-45 (П.Куліш,, О.Навроцький, О.Маркович, Д.Пильчиков, В.Білозерський, М. Гулак, М.Костомаров та ін.). Засновники — М.Гулак, М.Костомаров, В. Білозерський. До товариства входили О.Маркович, О.Навроцький, І.Посада, П.Куліш, Д.Пильчиков, О.Тулуб (дід письменниці Зінаїди Тулуб), Г.Андрузький, М.Савич. У квітні 1846 членом К.-М.б. став Т.Шевченко. На початку 1847 число братчиків наближалося до ста. Можна припустити, що більшість була просто прихильною до ідей братства. Та й за даними слідства 1847, основу організації на кінець 1846 складало 12 осіб. Контакти ж учасників братства були у Чехії, Литві, Польщі, Білорусії, Росії. Кирило-мефодіївців об'єднували любов до України, її історії, мрії про самостійне існування кожного слов’янського народу на засадах парламентаризму про слав’янську федерацію як рівноправне об'єднання незалежних держав. Політичні погляди К.-М.б. виключали прояви авторитарності. Освіченість і християнська мораль були основою уявлень К.-М.б. про засади майбутнього ладу. Організація була певною мірою віддзеркаленням молодоєвропейського руху у розумінні ідеалів суспільного прогресу, високої місії науки, освіти, мистецтва. Програмні положення товариства викладені у “Книзі буття українського народу“ (“Закон Божий“)', автором якої був М.Костомаров, у “Статуті Слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія“, що мав записку-пояснення, написану В.Білозерським, у відозві “Брати українці!“,.“Братья великороссияне и поляки!“. За доносом студента О.Петрова члени К.-М.б. були арештовані і відправлені до Петербурга. М.Костомарова арештували в Києві у його помешканні, Т.Шевченка — на перевозі через Дніпро, П.Куліша і В.Білозерського — під Варшавою, М.Гулака — в Петербурзі і т.д. Документи слідчої справи складали 19 томів, особливо крамольним вважався рукопис “Закону Божого“, у якому зафіксовано уроки історії України у зв'язках із загальною історією людства на принципах високої духовності. Мова йшла, зокрема, і про найтрагічніші сторінки української історії — знищення козацтва й Запорозької Січі, поділ України між Польщею та Росією в XVII ст. Одна з причин нашої національної трагедії сформульована так: Україна “попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно був, що ідол і мучитель“. Кирило-мефодіївці були покарані без суду. М.Костомаров — роком одиночної камери у Петропавловській фортеці та 8-річним засланням до Саратова (щоправда, міг там займатися науковою роботою, а потім мати закордонні поїздки, працю в Петербурзькому університеті, можливості друку і та ін.). Т.Шевченка покарали десятирічною солдатчиною в Оренбурзьких степах із забороною писати і малювати. П.Кулішеві визначили чотири місяці ув'язнення і заслання до Вологди, заміненої одразу ж Тулою, де перебував три роки і три місяці. М.Гулакові випали три роки ув'язнення, далі — Сибір, зникнення з обріїв культурного і політичного життя, праця на посаді вчителя математики в одній із тифліських гімназій. Студенти І.Посяда й Г.Андрузький були вислані до Казані для закінчення навчання у тамтешньому університеті. О.Маркович, О.Навроцький, В-Білозерський потрапили на службу у віддалені російські міста. Уряд намагався не надавати розголосу цій справі, хоч приховати її було неможливо. Різною була реакція інтелігенції. Відомий, наприклад, лист В.Бєлінського, який обурюється українськими “змовниками“, цинічно, грубо пише про Шевченка, Куліша — “этих хохлов“, яких йому “не жаль . Розгромом К.-М.б. було завдано тяжкого удару по українському рухові. Проте, незважаючи на коротке, 14-місячне, існування та організаційну невикінченність, К.-М.б., його ідеї відіграли значну роль у розвитку не лише української, але й загальноєвропейської політичної та філософської думки.