Словник літературознавчих термінів

Сатира

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий спосіб-художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні С. — твір викривального характеру. С. спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом О є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовуються художня гіперболізація, яка є основою сатиричної типізації, шарж, гротеск. О зародилася в усній народній творчості. Високого рівня досягла в літературі античних часів (Аристофан, Петроній, Лукіан). Розквіт С. в західноєвропейській літературі пов’язаний з іменами Дж.Боккаччо, Ф.Рабле, Ж.-Б.Мольєра, Дж.Свіфта, Вольтера, Г.Гейне, В.Теккерея, А.Франса, Марка Твена, Б.Шоу, Г.Манна, Я.Гашека та ін. З-поміж українських письменників — Іван Вишенський, Григорій Сковорода, І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Л.Глібов, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, Лесь Мартович, В.Самійленко, Остап Вишня, В.Винниченко, В.Чечвянський, О. Чорногуз та ін.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.