Довідник з української літератури

ЖИТЄ І СЛОВО

„ЖИТЄ І СЛОВО” — літературно-науковий і громадсько-політичний журнал.

Виходив у 1894 — 1897 рр. у Львові (видавець — О. Франко, редактор — І. Франко) спочатку раз на два місяці, з липня 1896 р. — щомісяця. У 1894 — 1895 рр. мав підзаголовок „Вісник літератури, історії і фольклору”, що відображав його етнографічно-фольклористичне спрямування, а в 1896 — 1897 рр, — „Вісник літератури, політики і науки”, який засвідчив прагнення редактора надати віщанню виразнішого громадсько-політичного звучання. Журнал проектувався не лише як галицький, а й як загальноукраїнський друкований орган. У запросинах на передплату журналу редакція висловлювала бажання „служиш інтересам русько-української літератури і науки, вважаючи інтереси ті тотожними з поступом економічним та інтелектуальним широких мас народу, з розвитком серед них свобідної сучасної думки”.

Публікації розміщено за розділами белетристики, статей наукових, статей про справи політичні і суспільні (з 1896), історичних, літературних і етнографічних матеріалів, кришки й бібліографії, хроніки. Тут побачили світ поезії І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, Б. Грінченка, О. Маковея, Уляни Кравченко; прозові твори І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки; драматичні твори І. Франка („Кам'яна душа”, „Сон князя Святослава”, „Учитель”) і Л. Старицької-Черняхівської („Сапфо”), Значний обсяг на сторінках журналу займали переклади творів світової літератури І. Франка, А. Кримського, П. Грабовського, Олени Пчілки, Уляни Кравченко, В. Щурата, М. Вороного. Вони знайомили читачів з поезією К. Гавлічека-Боровського, Гафіза, А. Грюна, В. Гюго, К. Мейєра, К. Рилєєва (уривок з поеми „Сповідь Наливайка”), Сааді, А. Теннісона, Фірдоусі (поема „Шахнаме”), зразками старофранцузького („Пісня про Роланда”) і сербського народного епосу, творами релігійно-повчального змісту з давньоруського „Ізмарагда”, індійськими легендами, прозою Е. Золя, І. Тургенєва, драматургією Софокла (трагедія „Епідцар”). Серед літературно-критичних матеріалів і рецензій слід виокремити публікації І. Франка „Шевченко героєм польської революційної легенди”, „М. Шашкевич і галицько-руська література”, „Візантійська література”, „Старохристиянська література” і велику, інформаційно-насичену працю В. Терлецького „Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872 рр.”. Важливою для розуміння літературно-культурних і суспільно-історичних процесів в Україні є вміщена в журналі епістолярна спадщина X. Алчевської, М. Драгоманова, М. Костомарова, П. Куліша, О. Огоновського, С. Руданського, Ю. Федьковича, М. Шашкевича та інших, „Щоденник” В. Навроцького. Під рубрикою „Сучасні діячі слов'янської науки і літератури” опубліковані статті І. Франка „Михайло Петрович Драгоманов” і „Микола Савич Тихонравов”, П. Грабовського „Микола Гаврилович Чернішневський” і „Михайло Ларіонович Михайлов”, Л. Василевського „Еліза Ожешкова”.

У журналі широко представлені український фольклор та етнографія. Рубрики „Із уст народу”, „Із старих рукописів” регулярно друкували в записах І. Франка й О. Франко, Лесі Українки, В. Гнатюка, М. Павлика, Олени Пчілки та інших різні за жанрами твори: народні пісні, легенди, казки, новели і фабліо, міфи й вірування, оповідання про історичні особи, анекдоти і фацеції (жарти), байки. Матеріали до історії українського вірша, варіанти кобзарських співів зібрав і впорядкував М. Драгоманов.

Усна народна творчість, стан тогочасної фольклористики та етнографії досліджувались у працях „Дві школи в фольклористиці”, „Фольклорні праці д-ра Ченька Зібрта” І. Франка, „Протипопівська сатира і сектанти на Україні”, „Непорозуміння між проф. Ом. Огоновським і йога наукою”, „Про думу „Буря па Чорному морі” М. Драгоманова, „Купала на Волині” Лесі Українки, „Із фольклорного руху в Західній Україні” Л. Василевського, „До етнографії Новоросії” А. Кримського, „Нові досліди про весільні обряди” В. Щурата.

Публікації журналу, зокрема під рубрикою „Матеріали і уваги до історії австро-руського відродження 1772 — 1848”, висвітлювали історію соціально-економічних, національно-культурних, літературних рухів у Галичині. М. Драгоманов підготував „Матеріали і замітки до історії життя і слова на Україні”, що знайомили з історією освіти в Україні в XVIII ст., рухом „хлопоманів” у 1860-х роках тощо, а також видрукував свої „історичні начерки” „Старі хартії вільності”. Тогочасне європейське релігієзнавство було представлене працями JI. Фера „Будда і буддизм”, М. Берна „Євангеліє”, „Історія і релігія жидів” та ін. Журнал активно відгукувався на суспільно-політичні процеси в Україні і Росії, вміщуючи публіцистичні статті І. Франка („Зміна системи”, „Як я став „казенним радикалом”, „Ukraina irredenta”, „З кінцем року”, „Якщо не по конях, то хоч по оглоблях”, „Реалісти чи кар'єристи?”), Лесі Українки („Не так тії вороги, як добрії люди”), П. Грабовського („Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини”), П. Тучапського („Нові факти робітничого руху в Росії”), чіслєнні матеріали під рубриками „Вісті з Росії”, „Хроніка соціальної боротьби”, „Політична хроніка” та у відділі „Статті про справи політичні і соціальні”.

У середині 1897 р. редакція журналу оголосила, що з наступного року припинять своє існування журнали „Зоря” і „Житє і слово”, натомість виходитиме „Літературно-науковий вісник” — орган Наукового товариства імені Шевченка.

Літ.: Баб'як П. Г. „Житє і слово”: Систематичний покажчик змісту. Л., 1968; Дмитрук В. Т. Нарис з історії української журналістики XIX ст. Л., 1969; Історія української літератури: У 8 т. К., 1969. Т. 4. Кн. 1; Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983; Животко А. Історія української преси. Мюнхен, 1989 — 1990.

Г. Бандура